Моя особиста позиція щодо чергових домовленостей про постачання до України 130 локомотивів французької компанії Alstom та 370 одиниць пожежно-рятувальної техніки.
Майже рік тому влада в особі перших очільників держави публічно наголосила, що французькі контракти будуть підписані лише за умови локалізації виробництва в Украйні. І навіть було озвучено рівень локалізації – 35 відсотків. В вересні минулого року в парламенті Прем’єр-міністр України Деніс Шмигаль публічно підтвердив, що Україна не підпише контракти без локалізації.
Федерація роботодавців підтримала цю ініціативу, розуміючи, що локалізація цього проекту на рівні навіть 35 відсотків – це більше 10 млрд. гривень виробленої продукції, створення тисяч робочих місць в транспортному машинобудуванні та інтеграція в виробничі ланцюжки світового лідера локомотивобудування.
Ми дійсно вважали та вважаємо, що наші підприємства – виробники залізничного машинобудування та пожежної техніки повністю відповідають всім вимогам необхідної промислової кооперації.
Але, починаючи с травня минулого року, незважаючи на всі намагання наших компаній зрозуміти деталі локалізації та можливу участь в неї українських виробників, офіційно так і не були презентовані жодні деталі щодо можливої локалізації французької техніки в Україні, не визначено перелік виробників комплектуючих та ключові виробничі локації складання локомотивів та пожежних машин.
На цьому тижні риторика щодо обов’язкової локалізації та вимог щодо відкриття виробництва в Україні взагалі зникла з публічних заяв та коментарів, які супроводжували підписання нових Меморандумів. Можливо я щось пропустив, і буду радий, якщо помиляюсь.
Майбутній контракт з Alstom - це дуже показовий маркер для держави Україна.
І справа навіть не в тому, що обіцяна фінансова допомога від Уряду Франції якось дивно збігається з розміром контракту на закупівлю французької техніки. І навіть не в тому, що напередодні візиту Президента Франції Alstom програв тендер на постачання локомотивів до Аргентини.
Ситуація набагато складніша. Це черговий вибір, яким шляхом піде країна. Шляхом розвитку сучасної промисловості, чи шляхом промислової деградації.
➡️ Локалізація виробництва локомотивів або пожежної техніки може стати стартом для запуску в Україні нових сучасних високотехнологічних виробництв світового рівня. Наші виробники комплектації можуть почати виробляти нові продукти та отримати нові компетенції.
А можемо навпаки - штучно вбити власного виробника. 370 пожежних драбин - це майже 5 річний обсяг замовлень цього типу техніки ДСНС. І держава тут – головний покупець. А це значить, що цей ринок буде втрачено для вітчизняних виробників. Без тендерів та без конкуренції.
➡️ Ми можемо отримати інвестора та прямі інвестиції. Можемо побудувати заводи.
Як приклад - сьогодні компанія Alstom представлена в Казахстані штатом понад 1000 співробітників, двома спільними підприємствами та двома заводами: «Електрозбірний завод» (ЕКЗ), що займається виробництвом та технічним обслуговуванням електровозів, розташованому в Нур-Султані; та «КазЕлектроПривід» (КЕП), що займається виробництвом стрілочних приводів, розташованим в Алмати. Чи інший приклад: - для виконання контракту в рамках урядової програми Make in India у Мадхепурі (штат Біхар) було спеціально споруджено локомотивобудівний завод – спільне підприємство між Індійськими залізницями та Alstom.
А можемо отримати просто черговий товарний кредит. В рамках якого, до речі, техніка буде заходити в Україну без будь-яких податків та зборів.
➡️ Ми можемо створити тисячі робочих місць з достойною зарплатою в таких містах як Кременчук, Харків, Запоріжжя та Дніпропетровськ, Прилуки чи Київ.
А можемо просто спостерігати, як чергові тисячі українців їдуть до заводів Alstom во Францію, Польщу чи навіть до Казахстану.
➡️ Ми можемо зробити виробництва з високою доданою вартістю. Отримувати податки та наповнювати бюджет. А можемо і далі йти шляхом політики нескінченних запозичень та радіти черговому мільярду макрофінансової допомоги.
За останні 10 років жодний товарний кредит, наданий Україні в рамках Міждержавних Угод не став стартом будівництва виробництв рівня Alstom в Казахстані чи Stadler в Мінську. Я вже не говорю про інші країни. Особисто я таких прикладів не знаю.
Формула «спочатку купіть, потім побудуємо» ніде в світі не працює, якщо мова йде про проекти такого рівня. Приклад Білорусі та Казахстану - ярка ілюстрація, як потрібно проводити державну політику, щоб такі світові гіганти не просто продавали нам свою продукцію, а інвестували, будували підприємства та створювали робочі місця.
Я не вважаю українців менш розумними ніж казахи чи білоруси. А рівень та можливості наших виробників як партнерів в локалізації точно набагато кращий ніж в Казахстані.
Справа лише в політичній волі та самоповазі. Я точно знаю що наші колеги по Федерації поважають та цінують і своїх робітників і свою країну і вірять в свої можливості. Питання лише до влади та політичної волі… Який шлях обрати.
