Суть проблеми. Завершення воєнних дій в Україні з високою ймовірністю спричинить сплеск структурного безробіття. Нинішній дефіцит робочої сили може легко перетворитися у її надлишок. Демобілізація з лав ЗСУ, повернення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і зовнішніх мігрантів до місць постійного проживання призведе до зростання пропозиції робочої сили, яке очевидно не буде співпадати з попитом на робочу силу. Значна частина умовно нових трудових ресурсів не буде готова до працевлаштування без програм посттравматичної реабілітації, лікування, перекваліфікації, міжрегіональної релокації. Деяка частина робочої сили залишиться хронічно безробітною.
Війна змусила покинути домівки близько 13 млн громадян України або третину довоєнного населення. Це найбільше переміщення людей у Європі з часів Другої світової війни. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців наприкінці 2024 року в Україні налічувалося близько 4 млн ВПО, ще 6,8 млн українців отримали тимчасовий захист в інших країнах світу.
Відбудова економіки після війни потребуватиме великої кількості працівників, передусім, у секторах будівництва, інфраструктури, відновлюваної енергетики; значним буде попит на кваліфікованих спеціалістів у секторах інформаційних технологій, досліджень і розробок, охорони здоров’я, ін. За оцінками Міжнародної організації праці (МОП) протягом наступних 10 років дефіцит на ринку праці України становитиме 8,6 млн людей. Багато підприємств стикаються з труднощами у пошуку кваліфікованих кадрів вже зараз. Опитування Інституту економічних досліджень та політичних консультацій показують, що понад 60% компаній приватного сектора мають труднощі з пошуком і наймом кваліфікованих кадрів.
У той же час, за оцінками Мінекономіки, поточний рівень безробіття в Україні перевищує 10%. Тобто вже зараз безробіття співіснує з дефіцитом робочої сили. Особливо високий рівень безробіття спостерігається в східних і південних регіонах України, постраждалих від бойових дій. У цих регіонах відновлення зайнятості є складним завданням через руйнування інфраструктури та виробничих активів. У регіонах із меншими безпековими ризиками, зокрема у західних та центральних областях, рівень безробіття є значно нижчим.
Працевлаштування ветеранів. За оцінками Українського ветеранського фонду при Міністерстві у справах ветеранів, нині рівень безробіття серед ветеранів є удвічі вищим, ніж серед цивільного населення, і сягає понад 30%. Під час інтеграції в цивільне життя, включаючи доступ до ринку праці, багато ветеранів стикаються з проблемами, пов’язаними із фізичним здоров’ям, наявністю адекватної медичної допомоги, психоемоційного напруження, а також з відсутністю інклюзивного простору та пристосованих робочих місць для осіб з інвалідністю, ін. У даний час Міністерство у справах ветеранів і Державна служба зайнятості пропонують ветеранам навчання, підбір роботи та допомогу із започаткуванням власного бізнесу. Однак якість їх роботи викликає багато нарікань.
Вплив безробіття на макроекономічну стабільність. Збільшення структурного безробіття означає зниження рівня використання потенціалу трудових ресурсів, тобто є ознакою виникнення суттєвого НЕГАТИВНОГО РОЗРИВУ ВВП, загрожує переростанням стагнації економіки в її хронічну рецесію. Проблеми ринку праці загрожують підвищенням залежності економіки від імпорту та зовнішньої допомоги (що загрожує валютними кризами), провокують структурну інфляцію пропозиції (проти якої монетарна політка стає неефективною).
Таким чином, одним із гострих викликів для національного ринку праці залишатиметься структурне безробіття, тобто невідповідність між структурою попиту на робочу силу та структурою її пропозиції.
Історичний досвід Боснії і Герцеговини. Рівень безробіття у Боснії і Герцеговині (БіГ) тримався в середньому на позначці 35% упродовж 10 років після закінчення війни. У перші два роки після закінчення війни в країну повернулося 40% від того населення, що виїхало під час війни. В наступні три роки - повернулося ще 15%. Однак потім чиста імміграція припинилася і пішов чистий відтік людей з країни.
Основна причина цих процесів – невдала програма повоєнного відновлення, в якій основний акцент було зроблено на реформі публічних послуг і макроекономічній стабілізації, тоді як відновленню промисловості і створенню робочих місць у реальному секторі не приділялось належної уваги й фінансування. Значну частину нових робочих місць було створено в сфері публічних послуг, повсюдно виникали проблеми з працевлаштуванням колишніх військових. При цьому досягнення умов цінової та валютно-курсової стабільності не призвело до розв’язало проблеми зайнятості.
Менше 3% міжнародної допомоги Боснії і Герцеговині було спрямовано у виробничий сектор. Ігнорування питання промислової політики донорами та урядом спричинило примітивізацію структури економіки, виникнення тривалого хронічно високого рівня безробіття, значного неформального сектору, зовнішніх дисбалансів та постійної залежності від зовнішньої допомоги.
Щоб уникнути схожого негативного сценарію в Україні, промислова політика має стати наріжним каменем національної економічної стратегії, а міжнародні донори мають переформатувати власні програми підтримки України з орієнтацією на включення технічної допомоги на реструктуризацію великих підприємств, надання їм кредитів і грантів на модернізацію виробничих процесів. Загальна політика відродження промисловості та створення робочих місць повинна бути гармонізованою з соціальною політикою держави щодо підтримки вразливих категорій населення та забезпечення їх доступу до ринку праці.
Для створення ефективного повоєнного ринку праці в Україні потрібні економічна реінтеграція демобілізованих військовослужбовців та стимулювання зайнятості біженців, що повертаються з інших країн.
Уроки міжнародного досвіду вказують на те, що ефективна інтеграція до ринку праці демобілізованих військовослужбовців має спиратися на такі засоби: надання якісної реабілітаційної та медичної допомоги (включаючи психологічну); впровадження програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; підтримка підприємницької діяльності та працевлаштування ветеранів.
Допомога з пошуку роботи, відкриття власної справи і здобуття необхідних професійних навичок є важливими складовими політики держави із зменшення диспропорцій на ринку праці та економічної реінтеграції ветеранів, релокантів та інших вразливих категорій населення. Вказана політика повинна мати цільовий характер, враховувати потреби регіональних ринків праці, і проводитися місцевими органами влади та службами зайнятості, у співпраці з неурядовими організаціями та міжнародними донорами.
Висновок. Розв’язання проблеми національного ринку праці потребує комплексного підходу з боку політики центральних органів влади та центрального банку, заходів місцевих органів влади, міжнародних партнерів, громадських організацій.
Для недопущення дестабілізаційних процесів пов’язаних з дисбалансами на ринку праці недостатньо лише заходів урядової структурної політики. Монетарна політика центрального банку повинна адекватно реагувати на стан ринку праці і сприяти залученню інвестицій у створення робочих місць, у автоматизацію та роботизацію виробничих процесів (особливо у період адаптації ринку праці до мирних умов). Зниження доступності трудових ресурсів повинне компенсуватися заходами з підвищенням доступності інвестиційних та фінансових ресурсів (для роботизації та автоматизації технологічних процесів реального сектора).
Поряд з цим держава має активно сприяти відновленню якості наявних трудових ресурсів (для їх реабілітації і відповідності структурі попиту на робочу силу), а також сприяти створенню нових робочих місць, насамперед у індустріальному секторі економіки.
