Ярослав Жаліло, д.е.н., Ярослава Базилюк, к.е.н., Людмила Шемаєва, д.е.н., Оксана Собкевич, д.е.н., Національний інститут стратегічних досліджень
Порушена Головою комітету з питань фінансів та банківської діяльності ФРУ щодо наслідків санкційної політики (https://fru.ua/ua/.../shchodo-sanktsijnoji-politiki...) викликає в даний час значний інтерес як серед політиків так і ділових кіл країни. Запроваджений в Україні режим формування та імплементації національних санкцій проти фізичних або юридичних осіб, які створюють загрозу національній безпеці або інтересам держави, за задумом законодавців - спрямований на запобігання доступу до українських ресурсів та інфраструктури резидентів країни-агресора та пов’язаних із ними осіб. Разом із тим, у низці випадків застосування санкцій може призводити до негативних вторинних ефектів, насамперед - блокування операційної діяльності підприємств, які мають критичне значення для галузей промисловості, зайнятості, наповнення бюджетів та/або експорту, у зв’язку з тим, що вони мають у складі своїх бенефіціарів підсанкційних осіб (незалежно від частки їхніх активів). Найпроблемнішим моментом є надмірна тривалість періоду між часом прийняття рішення про накладення санкцій до повної передачі активів підсанційного підприємства в управління новому управителю, що великою мірою обумовлене складністю цієї процедури. Упродовж цього періоду відбувається зупинка підприємства, руйнування його господарської діяльності, втрата позицій на ринку.
Зупинка підприємств, важливих для оборонної, енергетичної, транспортної або аграрної безпеки країни, має національні наслідки: зрив держзамовлень, порушення роботи критичної інфраструктури, негативний вплив на зайнятість. Особливо чутливими до таких збоїв є стратегічні галузі економіки, де виробничі цикли часто є безперервними, а затримка в постачанні навіть одного компоненту може зупинити весь процес. У багатьох випадках порушення в роботі одного підсанкційного підприємства призводить до ефекту «ланцюгової реакції» в суміжних галузях або регіонах. В Україні наразі вже є чимало прикладів блокування роботи підприємств електроенергетичного машинобудування, хімічної та нафтохімічної, нафтогазової галузей, кольорової металургії тощо.
В країнах ЄС та в США у санкційній політиці застосовується підхід «smart sanctions» – розумних, індивідуально спрямованих обмежень, що передбачає:
1) запровадження таргетованих (персональних) санкцій проти фізичних осіб (обмеження на поїздки, заморожування активів, заборона на фінансові операції) та виключення з цього списку самих підприємств, які продовжують працювати, але без участі особи під санкціями;
2) передачу управління з вимогою усунення власника / менеджера з-під контролю (наприклад, через введення тимчасової адміністрації, довіреного керування або зміни структури власності), що дозволяє підприємству працювати, проте позбавляє підсанкційну особу прибутку та / або впливу;
3) запровадження обмежень на дивіденди та прибутки (заборона виведення коштів підсанкційними особами з підприємства, фінансовий контроль (дозволяються тільки витрати на зарплати, податки, операційні потреби);
4) мотивацію до відмови від власності (створення умов, за яких підсанкційній особі вигідніше продати активи або відмовитись від контролю, щоб вийти з-під санкцій);
5) формування чіткої нормативно-правової бази, коли законодавство має передбачати механізми відокремлення власності від управління в умовах санкцій, запобігати «розвалу» підприємств, які мають стратегічне або соціальне значення.
Отже, у практиці зарубіжних країн у випадках, коли компанія не діє прямо в інтересах ворожого уряду, їй надається тимчасовий дозвіл для продовження роботи з метою уникнення ризиків для внутрішнього ринку або глобального ланцюга постачання. При цьому розглядаються й інші можливості виконання санкцій, а саме: заміна бенефіціарів, примусовий продаж частки корпоративних прав, що дозволяє зберегти економічну функцію підприємств. Гнучкі механізми дозволяють запроваджувати санкції з диференційованим підходом до юридичних осіб, забезпечуючи альтернативи для державного втручання та управління активами, що мають особливу економічну або соціальну цінність.
Україна також потребує удосконалення системного механізму імплементації санкцій, який відокремлює санкційний тиск на бенефіціара від деструктивного впливу на підприємства та, відповідно, попереджує завдання шкоди національній економіці чи підрив довіри інвесторів. Йдеться про механізм стабілізаційного управління підприємствами, власники або акціонери яких перебувають під національними санкціями, що передбачає спеціальний правовий режим, спрямований на забезпечення безперервності господарської діяльності підприємств із одночасним повним усуненням цих осіб від управління, отримання прибутку та прийняття стратегічних рішень.
Запровадження такого механізму потребує ухвалення спеціального нормативного акту, що передбачає примусову передачу корпоративних прав підсанкційної особи до органу тимчасового управління – уповноваженої державної установи (наприклад, АРМА або окремо створеного стабілізаційного фонду), державного підприємства з відповідної галузі, приватної компанії (через відкритий конкурс). Передача прав не змінює юридичного статусу підприємства, не припиняє його діяльності, а здійснюється з єдиною метою – забезпечення національної економічної безпеки та безперервності господарських операцій. Водночас установлюється спеціальний режим функціонування підприємства. Його керівництво діє під наглядом призначеного управителя з правом здійснювати лише визначені законом категорії операцій: виплата заробітної плати, розрахунки з бюджетами, підтримка технологічних процесів, виконання контрактів, що не пов’язані з підсанкційними особами. Будь-які дії щодо реорганізації, ліквідації, передачі активів або зміни структури власності заборонені або дозволяються лише з попереднього погодження центрального органу виконавчої влади чи спеціальної міжвідомчої комісії.
З метою запровадження системи контролю має формуватися Наглядова рада підприємства, яке передано в управління, до складу якої можуть, наприклад, увійти: представник Мінекономіки, представник Мінфіну, представник ДПС, незалежний аудитор, представник громадськості. До функцій Наглядової ради може бути віднесено: затвердження фінансової звітності, актування порушень, рекомендації щодо зміни управителя або подальшої націоналізації, проведення зовнішнього аудиту акредитованої за конкурсом компанії. Підприємства, щодо яких застосовується цей режим, мають включатися до публічного реєстру із запровадженням онлайн-моніторингу щодо їхньої діяльності (з урахуванням безпекових обмежень).
Для розроблення та впровадження адекватного інструментарію забезпечення подальшої роботи підсанкційних підприємств має відбуватися щільний діалог основних учасників процесу – Мінекономіки, Міноборони (у частині ОПК), РНБОУ, Фонду держмайна та АРМА як уповноважених державних установ, загальноукраїнських та секторальних громадських об’єднань підприємців. У ході цього діалогу має забезпечуватися упереджуюча оцінка ризиків від впровадження санкцій для господарської діяльності підприємств для своєчасної розробки необхідних рішень щодо збереження діяльності тих з них, які мають визначальне значення для національної економіки, економіки конкретних регіонів чи громад, конкретних ринків. Також має бути забезпечено безперервність оперативного управління такими підприємствами для потреб національної економіки з моменту передачі корпоративних прав підсанкційної особи до уповноваженої державної установи - до рішення щодо визначення тимчасового управляючого чи нового власника, а самі терміни прийняття таких рішень мають бути максимально стислими.
У цьому контексті корисним може бути впровадження розроблених з урахуванням передового зарубіжного досвіду єдиних протоколів забезпечення режиму стабілізаційного управління для підсанкційних підприємств без зупинки операційної діяльності з чітко визначеним переліком дозволених операцій та процедур контролю. Це може суттєво спростити підбір управителів та їхню діяльність.
Налагодження дієвих компенсаторів вторинних впливів національних санкцій надасть змогу більш рішуче застосовувати цей потужний інструмент захисту України у війні за незалежність.
