Щодо санкційної політики та наслідків її впливу

Матеріали щодо захисту бізнесу для Федерації роботодавців України, Української спілки промисловців і підприємців, бізнес-асоціацій

Режим формування та імплементації санкцій, запроваджений в Україні за задумом розробників - спрямований на запобігання доступу до українських ресурсів та інфраструктури резидентів країни-агресора та пов’язаних із ними осіб.

В даний час Національним Інститутом стратегічних досліджень підготовлено доповідну записку “ЩОДО ПОСЛАБЛЕННЯ РИЗИКІВ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ НАЦІОНАЛЬНИХ САНКЦІЙ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ”, де вказується, що у низці випадків застосування санкцій спричинило негативні побічні ефекти, насамперед блокування операційної діяльності підприємств та організацій, які мають критичне значення для галузей промисловості, зайнятості, наповнення бюджетів та/або експорту. Це створює суперечливу ситуацію, коли державна політика, спрямована проти закордонних бенефіціарів, завдає значних збитків національній економіці, у т.ч. у секторах оборони, логістики, енергетики, добувної промисловості та ін. На реалізацію її основних положень було доручення Прем’єр- міністра України №293\422.

Така ситуація потребує системного інституційного вирішення з огляду на ключову мету запровадження санкцій – блокування бенефіціарних власників, а не ланцюгів виробництва / постачання, особливо якщо вони забезпечують критичні послуги або зайнятість.

В даному дослідженні ми приводимо приклади використання санкцій, ризики їх застосування та способи і методи для підприємницького середовища для уникнення їх шкідливого впливу.

Масштаб та охоплення санкцій. Станом на середину 2025 року РНБО застосувала санкції до понад 15 000 фізичних осіб та 10 700 юридичних осіб. Згідно з даними Європейської бізнес-асоціації, загалом під санкціями опинилось понад 14 300 суб’єктів, включаючи 15 500 компаній та 20 800 осіб.

Виявлення та захист від зловживань санкційними механізмами — особливо в країнах із нестабільною правовою системою або політичними ризиками — вимагає комплексного підходу. Ось ключові напрямки, які варто враховувати:

1. Як виявити зловживання санкціями.

Ознаки можливого зловживання: Раптові ініціативи без достатньої доказової бази. Санкції ініціює політично заангажована структура або пов’язана з конкурентами. Недотримання процедур: відсутність належного повідомлення, порушення строків, таємність процесів. Інформаційна кампанія в ЗМІ перед або під час введення санкцій. Інтерес до вашого майна/активів з боку конкретних гравців.

Методи моніторингу: Постійний моніторинг законодавчих ініціатив, указів та рішень РНБО. Юридичний аналіз санкцій, які вводяться проти фізичних або юридичних осіб у вашій сфері. Відстеження медіа-контенту, пов’язаного з вашим бізнесом або партнерами — часто негативний фон створюється цілеспрямовано.

2. Як захищатись.

Юридичні інструменти: Побудова прозорої структури власності – офшорні чи приховані структури часто стають приводом для санкцій. Антикризова правова стратегія – заздалегідь підготовлені шляхи оскарження санкцій (у національних та міжнародних судах). Наявність захисту прав у договірних відносинах – з партнерами та інвесторами.

 Міжнародний захист: Якщо санкції суперечать нормам міжнародного права, можлива подача: до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ); арбітражів за інвестиційними угодами (ICSID, UNCITRAL). Комунікація з дипломатичними структурами інвесторів.

Інформаційна стратегія: Контрнаратив у ЗМІ: пояснення, чому санкції незаконні, як це шкодить державі/економіці. Підтримка з боку бізнес-асоціацій, громадських організацій або омбудсмена бізнесу.

3. Профілактичні заходи: Регулярні комплаєнс-аудити. Оцінка ризиків політичного впливу на вашу галузь або партнера. Комунікація з державними органами та адвокація за чесні механізми регулювання.

 Бізнес може законно реагувати на санкційні ризики через декілька стратегічних та юридичних кроків, які не лише мінімізують наслідки, а й дозволяють ефективно захищати свої права.

Ось як це можна зробити:

1. Оцінка санкційного ризику

Перший крок — проактивна ідентифікація вразливостей: Оцінка партнерів, бенефіціарів і постачальників на предмет їх санкційного статусу (через бази OFAC, EU, ООН тощо). Аналіз структури власності на предмет афілійованості з політичними особами (PEPs). Ідентифікація юрисдикцій із високим ризиком (наприклад, ті, що перебувають під вторинними санкціями США).

2. Побудова юридичної позиції. Коли бізнес зазнає обмежень, він має право на правовий захист: Подання адміністративних скарг або запитів до державних органів із вимогою пояснень і перегляду санкцій. Оскарження санкцій у національних судах: наприклад, у разі порушення процедури чи недоведеності підстав. Звернення до міжнародних органів: Європейський суд з прав людини (статті 6 і 1 Протоколу 1 — право на справедливий суд і захист власності). Арбітражні трибунали згідно з договорами про захист інвестицій (у випадку, якщо бізнес належить іноземному інвестору).

3. Захист ділової репутації. Санкції часто супроводжуються інформаційною атакою. Тому важливо: Офіційно публікувати спростування або заяви з юридичними аргументами. Співпрацювати з бізнес-об’єднаннями та галузевими асоціаціями. Залучати незалежних експертів або аудиторів, які можуть дати об’єктивну оцінку (наприклад, щодо походження капіталу чи законності дій компанії).

4. Адаптація бізнес-моделі. Диверсифікація ринків та постачальників, щоб знизити залежність від однієї юрисдикції. Створення “sanctions firewall” — відокремлених структур або активів, які захищають основні частини бізнесу. Інвестування в комплаєнс: внутрішня політика перевірки партнерів, аудит транзакцій, навчання персоналу.

5. Взаємодія з державою. Ініціатива щодо внесення змін до законодавства або методики застосування санкцій (наприклад, чіткі критерії та процедура апеляції). Подання через бізнес-омбудсмена, торгово-промислову палату або урядові органи захисту інвесторів. Формування суспільних наративів щодо санкцій — це процес, у якому медіа, політики, експерти, активісти та інші гравці створюють у суспільстві певне ставлення до санкцій: як до інструменту справедливості або ж — зловживання.

Ось як ці наративи зазвичай формуються:

1. Джерела походження наративів. Державні органи — через офіційні заяви, брифінги, коментарі у ЗМІ. Медіа — як незалежні, так і контрольовані, можуть транслювати різні версії: від «санкції як захист нацбезпеки» до «санкції як політична розправа». Громадські лідери та активісти — створюють власні трактування, особливо у резонансних кейсах. Аналітичні центри (think tanks) — публікують дослідження, що можуть посилити той чи інший наратив. Соцмережі — найдинамічніший канал поширення, часто з емоційною подачею.

2. Основні типи наративів щодо санкцій

3. Як ці наративи просуваються. Повторюваність: наративи підсилюються багаторазовим повторенням у різних форматах (новини, блогери, ток-шоу). Персоніфікація: фокус на конкретній особі чи компанії («олігарх», «контрабандист», «рейдер»). Моральний фреймінг: подається як добро проти зла (чесні vs корупціонери / вороги держави). Емоційні тригери: особливо через соцмережі — обурення, страх, надія, помста.

4. Навіщо це розуміти бізнесу або громадськості? Щоб вчасно реагувати на ризики, якщо ваш кейс штучно втягують у негативний наратив. Щоб створювати власні контрнаративи — з фактами, експертами, міжнародною підтримкою. Щоб розрізняти правові дії держави від інформаційних маніпуляцій.

Ризики санкційної політики.

Націоналізація «Сенс Банку» в Україні (липень 2023 року) стала показовим прикладом поєднання політичних рішень, санкційної політики та інституційних прогалин. Нижче — аналітичний розбір ключових помилок у цій процедурі та структурних проблем санкційного і банківського регулювання.

Короткий контекст: «Сенс Банк» був одним із найбільших комерційних банків України. Його ключовими акціонерами були російські бізнесмени: Михайло Фрідман, Петро Авен та Андрій Косогов. У 2023 році на підставі українських санкцій та ризиків для нацбезпеки НБУ визнав банк таким, що підлягає націоналізації, передавши його у власність держави.

Помилки або сумнівні моменти в націоналізації

1. Санкції без належного обґрунтування. Санкції проти акціонерів були запроваджені на основі їх російського походження, а не доведеного факту фінансування агресії. У ряді випадків, зокрема щодо Косогова, доказова база була розмита, що ставить під сумнів правову стійкість таких рішень у міжнародних юрисдикціях.

2. Обхід судової системи. Рішення про виведення банку з ринку та націоналізацію ухвалювались без розгляду в суді, що порушує принцип верховенства права та стандарт due process. Це створює прецедент адміністративного позбавлення майна без належної процедури.

3. Механізм «націоналізації через санкції» не врегульований належним чином. Законодавча конструкція «санкції → втрата права власності → націоналізація» є унікальною, але правово вразливою: немає прозорої процедури компенсації; незрозуміло, як забезпечується захист третіх осіб (міноритаріїв, вкладників, контрагентів).

4. Можливі міжнародні позови. Акціонери банку є громадянами країн ЄС/Ізраїлю, що дає їм підстави для арбітражних скарг проти України за договорами про захист інвестицій. Прецедент може відлякати іноземних інвесторів, бо створює ризик політичної націоналізації під санкційним прикриттям.

 Прогалини в українській санкційній політиці

 1. Відсутність єдиної методики визначення критеріїв санкцій. Санкції застосовуються на підставі розпливчастих понять типу «загроза національній безпеці». Не передбачено чітких процедур доведення участі особи у фінансуванні агресії або зв’язках із терористичними структурами.

2. Немає незалежної процедури апеляції. На сьогодні фактично немає незалежного органу або судової практики, де особа може ефективно оскаржити санкції. РНБО і Президент діють як органи без зворотного зв’язку або підзвітності.

3. Комунікаційний дефіцит. Держава не пояснює логіку своїх санкційних рішень — ні громадськості, ні міжнародним партнерам. Це підриває довіру до інституту санкцій та створює враження вибіркового правосуддя.

Що варто змінити: Створити незалежний орган санкційної оцінки — із правом перегляду санкцій на основі доказів. Уніфікувати критерії застосування санкцій із міжнародними стандартами (наприклад, OFAC, EU Council). Впровадити механізм компенсації у разі експропріації під санкційним прикриттям. Розвинути судову практику оскарження санкцій — через Вищий адмінсуд або окрему юрисдикцію. Розділити санкції та націоналізацію як інструменти: санкції ≠ конфіскація.

Аналіз ключових помилок у процесі націоналізації «Сенс Банку» та системних прогалин в українській санкційній та санаційній політиці:

1. Законодавчі та процедурні прогалини. Нестача чітких правових підстав: Закон від 29 травня 2023 року встановив механізм виведення санкційних банків навіть без ознак неплатоспроможності — це вразлива конструкція, що суперечить прямим засадам «insolvency only» та породжує правову невизначеність. Відсутність процедури захисту прав міноритаріїв та кредиторів: Недостатня увага до невеликих акціонерів (наприклад, UniCredit, Mark Foundation) створила ризик несправедливого поводження з їх інтересами.

2. Обхід судової юрисдикції. Рішення про виведення банку з ринку ухвалювались через НБУ, Фонд гарантування та Кабмін — без судового розгляду, що порушує права на «due process» та відкриває двері для міжнародних позовів. Уже є подання від ABH Holdings до ICSID на більш ніж $1 млрд із формулюваннями «незаконна експропріація».

3. Обґрунтування ризиків та доказова база. Санкції вводилися через громадянство (РФ), а не через конкретні порушення або докази фінансування агресії. Такий підхід майже автоматичний і не враховує реального ризику або шкоди. Сам факт санкцій явно не ставив під сумнів ліквідність чи платоспроможність — націоналізація не була економічно обґрунтована, а стала політичним рішенням.

4. Відсутність ефективного апеляційного механізму. Неіснування незалежної юрисдикції для оскаржень санкційних дій: НБУ і РНБО ухвалювали рішення без можливості звернення позивачів до судів, особливо щодо санкційного статусу. Мінімальний доступ до доказів, відсутність прозорої процедури апеляції підривають довіру до інституту санкцій.

5. Потенційні міжнародні наслідки. Претензії ABH до ICSID містять твердження про порушення інвестиційних договорів (Belgo-Lux,Luxembourg–Ukraine BIT) із сумою понад $1 млрд. МВФ та ЄС уже висловлювали занепокоєння щодо надмірного державного втручання у банки, не пов’язане з фінансовою стабільністю .

6. Позитивні результати (після націоналізації). Після придбання державою на символічну 1 грн, Sense Bank стабільно наростив портфель вкладів (на ~30 млрд грн за 6 місяців) і покращив фінансові показники (прибуток > 5 млрд грн очікується у 2023-му). Стабілізаційні заходи дали змогу зберегти довіру вкладників і очолити процес по роботі з проблемними активами .

Рекомендовані зміни

Цей кейс — показовий приклад недоліків синхронізації санкційної та санаторної політики. Він ілюструє, як державний захист може стати юридично вразливим, якщо: Забракне прозорості в процесі, Не буде незалежного розгляду, Не будуть враховані права третіх осіб.

Аналіз кейсу націоналізації «Сенс Банку», порівняння з міжнародною практикою та пропозиції для реформування української системи:

1. Міжнародні прецеденти націоналізації банків. PrivatBank (Україна, 2016). Націоналізація без дефолту — через масштабні пов’язані з банком кредити. Викликали $5,5 млрд збитків, що стали підставою для арбітражів. Однак у 2022 році Вищий суд підтвердив легальність процедури . Sense Bank (2023). Арбітраж ABH Holdings (Люксембург) у ICSID за договором Бельгія–Люксембург–Україна. Позов на суму ~$1 млрд за “незаконну експропріацію” — із критикою недостатньої правової визначеності та компенсацій.

2. Порівняння українського і міжнародного інвестзахисту. ICSID / BIT договори: інвестори з Європи чи EFTA мають право на арбітраж, якщо держава порушує інвестиційні угоди. ЄС/США (OFAC та ЄС санкції): санкційні інструменти передбачають чіткі процедури, доступ до ліцензій, можливість апеляції, блокування активів без вилучення власності .

3. Основні прогалини українського підходу. Законодавча невизначеність - Закон 29 травня 2023 дозволив націоналізацію без дефолту, за санкційними підставами — це суперечить міжнародним стандартам. Відсутність прозорої процедури компенсації. Розмова про компенсацію на рівні ринку Fair Market Value практично відсутня. Немає двостороннього механізму оскарження. Рішення ухвалювали НБУ, РНБО або Кабмін без судової перевірки або апеляції. Ризик арбітражних позовів. ABH Holdings та інші заявляють про порушення BIT та ECHR, що змушує Україну виплачувати до $1 млрд. Репутаційні ризики для реформаторів. IMF/ЄС яскраво критикували політичну екстракцію бізнесу під виглядом санкцій, що загрожує міжнародній підтримці.

4. Рекомендації – шлях уперед.

5. Як інші країни обходяться із санкціями. США (OFAC): чіткі процедури — блокування активів, можливість ліцензії та апеляції, розмежування санкцій та вилучення майна. ЄС: впроваджено «blocking statute», INSTEX для обходу санкцій третьої сторони, можливість судового оскарження в Суді ЄС .

Кейс «Сенс Банку» показує: поєднання санкцій із націоналізацією — інструмент, ефективний із політичної точки зору, але вразливий з правової. Абсурдність полягає в тому, що санкції без юрисдикційного контролю перетворюються у потенційно незаконну експропріацію.

Для узгодження з міжнародними стандартами Україні варто: Відокремити санкційну процедуру від санаційної. Забезпечити права інвесторів через незалежний суд. Ввести ринкову компенсацію та прозорий доступ до доказів. Зміцнити моделі захисту на зразок OFAC/EU, щоб не втрачати віру міжнародної спільноти.

 Структурований огляд впливу санкцій РНБО України на приватний бізнес, зі зведенням основних ситуацій, механізмів, ризиків та висновків:

 Типові наслідки санкцій для бізнесу.

1. Блокування активів та обмеження операцій

Санкції передбачають блокування активів, заборону на участь у приватизації, оренді державного майна, узаконенні землі тощо — як, наприклад, у випадку Arricano Real Estate, що призвело би до скорочення надходжень до бюджету та втрати робочих місць. Компанія вже розглядає захист через міжнародний та інвестиційний арбітраж .

2 Комплаєнс‑ризики. Контрагенти компаній, пов’язаних з підсанкційними особами, можуть вимагати ретельного фінансового моніторингу. Активи, які потрапили під блокування, ризикують бути націоналізованими через позов Мін’юсту .

3 Екстериторіальний вплив. Верховний Суд України підтвердив, що санкції можуть діяти на міжнародному рівні — навіть щодо активів, що перебувають за кордоном. Зміни у структурі власності, укладені за іноземним правом, можна визнавати недійсними в Україні, якщо бенефіціар під санкціями .

4. Юридична уразливість механізму. РНБО — політичний орган, який ухвалює санкції без участі суду, що суперечить конституції України. Міжнародні правозахисники та організації, такі як Amnesty International, це критикують. Існує небагато успішних випадків оскарження санкцій у судах: з понад 460 справ лише одну вдалося виграти .

2. Вплив на бізнес-процеси. Значне обмеження доступу до фінансів і ресурсів, як внутрішніх, так і закордонних. Репутаційні втрати — у міжнародній базі (LexisNexis, World-Check) фірми потрапляють як пов’язані з санкційними ризиками. Перебої в бізнес-операціях — особливо при укладенні контрактів чи залученні інвестицій. Юридичне навантаження через арбітражі, адміністративні процеси та звернення до судів.

3. Висновки та рекомендації

4. Що можуть робити компанії. Запровадити санкційний комплаєнс: регулярна перевірка контрагентів, аналіз UBO, санкційні клаузи в договорах. Прозоро комунікувати про санкційні ризики — зі співробітниками, інвесторами. Мати стратегію захисту — юридична, міжнародна, арбітражна. Співпрацювати з бізнес‑асоціаціями для реформування процедур санкцій.

Санкційна політика РНБО — необхідна у контексті безпеки, але для бізнесу вона стає серйозним викликом через: швидкість ухвалення рішень без суду, розширене трактування суб’єктності, екстериторіальні наслідки та складність оскарження. Забезпечення законності, правових механізмів і прозорості — це не тільки питання бізнес-захисту, а й стратегічна потреба України як правової держави.