Ідея появи цього блогу спричинена декількома обставинами: чергове зростання тарифу на передачу електричної енергії, викликане необхідністю покриття боргів перед інвесторами у «зелену» енергетику, розмовами про загрози для промисловості внаслідок реалізації в ЄС European Green Deal, можливим переглядом у майбутньому умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та обговоренням Національної економічної стратегії – 2030.
В основі сектору «зеленої» енергетики в ЄС – прагматичні та збалансовані рішення держав Євросоюзу для її розвитку. Ще в далекому 1986 році Європейська рада прийняла резолюцію про нові цілі енергетичної політики Співтовариства на 1995 і зближення політик держав-членів. В цьому документі вказано, що: «… мета будь-якої енергетичної політики полягає в тому, щоб дозволити споживачам мати адекватні і безпечні поставки енергії в задовільних економічних умовах, що є однією з передумов конкурентоспроможних структур і задовільного економічного зростання». Цього принципу ЄС дотримується вже майже 35 років.
Держави-члени ЄС використовували різноманітні заходи (державної допомоги/підтримки) для стимулювання розвитку «зеленої» енергетики: субсидії, фіксовані ставки зворотного викупу (такі як німецький stromeinspeisungsgesetz), податкові стимули, підтримка фінансування розвитку «зеленої» енергетики третіми сторонами і державна підтримка НДДКР або встановлення законодавчих вимог для дистриб'юторів купувати певну кількість «зеленої» енергії для своїх потреб.
Розвиток «зеленої» енергетики відбувався поступово, але збалансовано до можливостей економік держав-членів ЄС. Європейці ставили цілі поступово досягти «зеленою» енергетикою 10 %, потім 20 % ринку та визначали дедлайни такого досягнення, спираючись на економічні можливості. Вони поступово скорочували підтримку «зеленої» енергетики, змінюючи програми державної допомоги інвесторів у «зелену» енергетику.
Поряд з цим, ставилася ще одна мета – скоротити енергоспоживання та захищати навколишнє середовище. Для цього, одночасно із заходами розвитку «зеленої» енергетики державами-членами вживалися заходи для зменшення споживання енергетичних ресурсів та зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, в першу чергу, промисловими споживачами (ми ж пам’ятаємо про необхідність забезпечення задовільного економічного зростання).
Що це значить для європейців? Розроблялися та функціонували програми державної підтримки/допомоги бізнесу (не лише інвесторам у «зелену» енергетику!), зокрема, для:
- здійснення заходів з енергоефективності виробництва продукції, включаючи когенерацію, централізоване теплопостачання та централізоване охолодження,
- ефективності використання ресурсів і, зокрема, допомога на управлінні відходами,
- здійснення заходів для уловлювання і зберігання вуглецю (CCS),
- енергетичної інфраструктури.
Наведений перелік програм не є вичерпним, адже кожна держава-член ЄС могла розробити та реалізувати будь-які заходи для допомоги/підтримки бізнесу адаптуватися до нових екологічних вимог. Об’єднавчим фактором програм є досягнення мети відповідної програми. Держави виконували свої зобов’язання (виділяли субсидії, надавали державні/місцеві гарантії під кредити для бізнесу, надавали податкові пільги тощо). Але й слідкували за тим, щоб бізнес використовував виділені державою ресурси на реалізацію саме тих проектів, для яких такі ресурси надавалися.
Фактично, запорукою успіху розвитку «зеленої» енергетики та боротьби з негативними змінами клімату для європейців стала співпраця між державами та бізнесом та допомога бізнесу з боку держав. Це не значило, що держави-члени ЄС на 100 % фінансували бізнесові проекти, направлені на розвиток «зеленої» енергетики та захист навколишнього середовища. Це значило, що такі проекти фінансувалися частково державою, а частково бізнесом.
Всі заходи допомоги як «зеленій» енергетиці, так і бізнесу, з боку держав-членів ЄС обов’язково проходили оцінку Європейської Комісії на допустимість для конкуренції на єдиному європейському ринку та мали відповідати загальноєвропейським правилам надання державної допомоги.
Що відбувається у нас? Ми, як держава, зобов’язалися розвивати «зелену» енергетику, прийняли на себе зобов’язання, визначені Угодою про асоціацію, включаємося в European Green Deal. І тут починається, «але»…
Розвиток «зеленої» енергетики – зобов’язання держави – здійснюється за рахунок двох програм державної допомоги: «зелений» тариф та надбавка за використання обладнання українського виробництва. Відповідно до Угоди про асоціацію ці програми мають бути оцінені Антимонопольним комітетом України на допустимість для конкуренції та до 2022 року приведені у відповідність до європейських правил надання державної допомоги бізнесу.
Тобто при наданні державної допомоги мають бути витримані такі критерії:
- внесок у чітко визначену мету загального інтересу: захід державної допомоги спрямований на досягнення мети, що представляє загальний інтерес, відповідно до статті 262 (3) Угоди про асоціацію;
- необхідність державного втручання: захід державної допомоги має бути націлений на ситуацію, коли допомога може привести до істотного поліпшення, якого ринкові механізми не можуть забезпечити, наприклад, для виправлення чітко визначеного провалу ринку;
- доречність заходу допомоги: пропонований захід допомоги є підходящим інструментом політики для досягнення мети, яка представляє загальний інтерес;
- стимулюючий ефект: допомога змінює поведінку відповідного підприємства (підприємств) таким чином, що воно(и) займається(ються) додатковою діяльністю, якою воно(и) не могли б займатися без допомоги або якою воно(и) займалися б з обмеженням або у інший спосіб;
- співмірність допомоги (допомога зведена до мінімуму): сума допомоги обмежується мінімумом, необхідним для стимулювання додаткових інвестицій або діяльності у відповідній області;
- запобігання надмірному негативному впливу на конкуренцію: негативні наслідки допомоги є досить обмеженими, так що загальний баланс заходів був позитивним.
Наразі українські програми є амбітними і, судячи з накопичення боргів перед «зеленим» енергетиками, держава не справляється. А жодна з програм не пройшла оцінку за наведеними критеріями.
Що отримує українська промисловість від держави?
Перекладений на неї обов’язок компенсувати «зелений» тариф через оплату послуг на передачу та диспетчеризацію електричної енергії, вартість яких постійно зростає, та зростання вартості електроенергії як товару.
В Парламенті розглядається законопроект, яким передбачається підвищення екологічних вимог до промислових підприємств. Впровадження таких вимог потребуватиме декількох мільярдів євро інвестицій у екологічну модернізацію виробництв та поставить частину промислових підприємств перед необхідністю скорочення або повного припинення виробництва у середньостроковій і довгостроковій перспективі. А в пояснювальній записці класична фраза: «Реалізація Закону не потребує додаткових витрат з державного бюджету України».
Разом з цим, у близькому майбутньому, промисловість може отримати зростання податків на викиди вуглецю (carbon border adjustment tax) при експорті товарів у Європу. Адже ЄС поступово просувається до введення цього податку. Мета, яку переслідує ЄС, - стимулювання впровадження дій по боротьбі зі зміною клімату та зеленого капітального ремонту всієї економіки ЄС. Тобто впроваджуватиметься механізм, при якому імпортери в ЄС платитимуть високий податок на викиди вуглецю, якщо їх продукція має більший вуглецевий слід, ніж їх європейські аналоги.
Все це відбувається за відсутності допомоги бізнесу з боку держави. Тобто бізнес має знайти джерела фінансування на здійснення заходів з енергоефективності/енергомодернізації та на реалізацію екологічних заходів.
Наслідки для економіки України прогнозовані – скорочення виробництва через втрату конкурентоздатності української продукції. Наступні кроки – скорочення робочих місць, подальше зростання еміграції українського населення.
В презентації Національної економічної стратегії – 2030 стратегічною метою (одна із декількох) визначено підвищення конкурентоспроможності українських товарів та послуг, створити позитивний імідж країни та забезпечити активну участь українського виробника на міжнародних ринках. При цьому, стратегічними цілями є, зокрема: досягти загального обсягу експорту в розмірі 280 – 400 млрд дол. США до 2030 року, досягти частки товарів з високою та середньою доданою вартістю в експорті в розмірі не менше ніж 60 % та підвищити частку МСБ в експорті до 40 %.
Ще однією стратегічною метою цієї стратегії визначено посилення конкурентоспроможність виробленої в Україні промислової продукції, впровадити ресурсо- та енергоефективні технології. А стратегічними цілями є запровадження екологічного регулювання із одночасним забезпеченням стійкого розвитку бізнесу, підвищення рівня утилізації промислових відходів до 60 %, забезпечення модернізації 40 % основних виробничих фондів, забезпечення формування економічно обґрунтованої та конкурентної ціни на електроенергію та транспортні перевезення.
Хочеться вірити, що в пояснювальній записці до проекту стратегії не з’явиться класична фраза: «Реалізація Стратегії не потребує додаткових витрат з державного бюджету України».
Але питання, чи «зелена» енергетика та промисловість (не) потребують додаткових витрат з державного бюджету України, залишається відкритим.