Наближається 30-річчя Незалежності нашої держави. Для країни цей проміжок часу став переломним, формуючим та по-справжньому державотворчим. Відбулося багато історичних подій, свідками яких ми стали.
Цього року, в якості підведення певної межі, багато заходів присвячується саме оцінюванню позитивних та негативних моментів в житті країни.
Я вирішив поглянути на роки незалежності очима найбільш вагомої галузі промисловості – машинобудування. Однак, не просто в контексті подій, а в розрізі позитивних та негативних ініціатив, постанов чи законодавчих актів.
Розпочати хочу з рішень, що негативно відзначилися на галузі, наслідки яких і досі залишаються. Від самого початку процеси структурної перебудови машинобудівного комплексу протікали повільно, безсистемно та, як правило, характеризувалися незавершеністю. Статус країни з ринковою економікою вимагав від галузі та підприємств ринкових умов господарювання, до яких були готові далеко не всі, а належної державної підтримки не було.
- Реформування відносин у сфері власності. Невпорядкована передача підприємств у приватну власність за відсутності державного контролю, призвела до структурних деформацій у машинобудівному комплексі, значних втрат виробничого і кадрового потенціалу. Спроби зробити машинобудування автономним, незалежним від колишніх кооперативних зв`язків, які складалися роками, належного ефекту не дали. Називалася цифра у 70-75% – таким нібито мав бути рівень автономності вітчизняного виробництва для того, щоб почався його підйом Однак, в результаті маємо, порушення зв'язків спеціалізації та кооперації, які не вдалося налагодити до сьогодні.
- Провальні програми розвитку. Протягом майже всіх 30 років незалежності державотворці намагалися ввести в дію програми розвитку вітчизняного машинобудування. Одна програма фактично змінювала іншу, однак всі вони так і не змогли запрацювати. Передбачене державне фінансування, як правило, здійснювалося на рівні 18-20 % і далеко не за всіма напрямками. Ще одним недоліком стало те, що програми стосувалися в основному агропромислового комплексу, про спеціальне машинобудування практично забули.
- Дефектна політика державного протекціонізму. Фактична відсутність захисту з боку держави вітчизняних машинобудівних виробників, зокрема самохідних машин, дозволила безперешкодно увійти на ринок України іноземним компаніям. Спочатку це були поодинокі випадки, згодом явище стало масовим. До прикладу, відсоток вітчизняної техніки у формуванні ринку сільськогосподарської техніки у 2016 році складав всього16,8% . Щоправда до 2019 року показник зріс і склав – 33%. Це наслідки «господарювання» на українському ринку закордонних виробників, які фактично зайняли домінуючі позиції. Як результат Україна не має власного сильного виробника – тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин.
- Відсутність державної стратегії оновлення парку пожежно-рятувальної техніки. Державна служба України з надзвичайних ситуацій протягом років незалежності реформувалася кілька разів. Однак незмінним залишалося одне – гостра потреба в оновленні автопарку пожежно-рятувальних автомобілів. Незважаючи на це, в державі не було жодної дієвої програми, яка б мала на меті реалізувати це завдання. Як наслідок, виробники пожежно-рятувальних машин, змушені були диверсифікувати виробництво. Такі зміни призвели до відтоку найбільш висококваліфікованих фахівців спочатку з підприємств, а згодом із галузей та країни, зокрема.
- Відсутність стратегічного планування державних закупівель. В більшості розвинених країн світу планування державних закупівель відбувається на двох рівнях – стратегічному, терміном на 3-5 років, і практичному – на 1 рік. В Україні така практика відсутня, планування закупівель розпорядниками коштів відбувається виключно на поточний рік. Це створює передумови нерівномірної та неефективної завантаженості виробництв. Процедура закупівлі у виробників потребує певного часу, а виконання зобов’язань має стислі терміни. Тож, як правило, виробники спочатку відчувають недовантаження, а згодом перевантаження виробництва. Підприємства суміжних з машинобудуванням галузей і постачальники комплектуючих мають такі ж труднощі.
- Падіння привабливості технічних спеціальностей у ВУЗах
Негативний вплив на галузь машинобудування мали не лише вищеперераховані державні рішення чи їх відсутність, але й загальнодержавні кризи 90-х та 2008-2009 років. Вони, насамперед, призвели до відтоку вузькопрофільних фахівців та падіння престижності технічних професій. Молодь перестала освоювати як інженерні професії у вищих навчальних закладах, так і робітничі у закладах нижчих рівнів акредитації. В країні практично не лишилося зварювальників, різальників, згинальників металу та інших, потрібних в галузі професій.
Ще одним фактором, який посприяв відтоку фахівців стало підписання угоди про Асоціацію з ЄС. Для людей – це дуже добре, а для промисловості, на жаль, ні. Брак спеціалістів став ще більш відчутним – повернути людей з країн з більш високим рівнем життя, демократією та соціальною забезпеченістю практично неможливо.
До сьогодні, машинобудівні підприємства відчувають цей «кадровий голод». В галузі фактично «провалилося» 3 покоління цих професій.
Незважаючи на це, серед позитивних рис розвитку машинобудування України потрібно відзначити освоєння та виготовлення підприємствами галузі понад 500 моделей нової техніки та устаткування, як свідчать дані Державного департаменту інтелектуальної власності.
Оскільки розвиток агропромислового сектору держави був пріоритетним, то в галузі сільськогосподарського машинобудування позитивні зміни відбулися першочергово. Хоча деякі позитивні зміни відбулися і в інших підгалузях машинобудування.
- Державна програма часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва (далі – Програма), яка була запроваджена урядом в 2017 році зарекомендувала себе виключно позитивно. В перший рік дії Програми із 550 млн грн, передбачених бюджетом, було використано лише 134,1 млн грн. Однак, починаючи з 2018 року і до сьогодні ситуація змінилася на краще – кількість заявок, поданих підприємствами на отримання державної компенсації значно зросла. Передбачені бюджетом кошти використовуються приблизно на 96%. Як наслідок, техніку вітчизняного виробництва аграрії стали придбавати охочіше і потреба в ній стала зростати.
У 2021 році уряд України вніс певну інновацію в Програму. Тепер об’єктом часткової компенсації вартості, крім агротехніки, стали також і комплектуючі вітчизняного виробництва. Це позитивна додаткова умова стимулювання придбання техніки українського виробництва, особливо в умовах деякого зниження попиту, пов’язаного з початком функціонування ринку землі.
- Значне покращення фінансування оборонних машинобудівних підприємств. Після стрімкого розвитку відкритої збройної агресії Росії на півдні та сході нашої держави, різко постало питання обороноздатності України. Держава першочергово спрямувала кошти на закупівлю військової техніки, покращила їхнє фінансування, тим самим сприяючи розвитку, як самих підприємств, так і соціальної інфраструктури населених пунктів, в яких вони розташовані. На сьогодні, інноваційний розвиток машинобудівного комплексу України фахівці значною мірою пов'язують із вітчизняним оборонно-промисловим комплексом, який спроможний створювати та виробляти інтелектуальні й наукоємні види продукції.
- Зростання державних замовлень на виготовлення транспортних засобів для Міністерства внутрішніх справ. Збільшення такого виду замовлень сприяло підйому машинобудівних підприємств спеціального машинобудування, які забезпечують функціонування відомств даного міністерства. Поштовх до розвитку отримали підприємства авіабудування, а також вузькопрофільні компанії, які займаються переобладнанням техніки для поліції, національної гвардії та рятувальної служби України.
- Чітке усвідомлення, на рівні держави, необхідності захисту внутрішнього ринку. Підтвердженням цьому слугує прийняття Верховною радою України у першому читанні законопроекту №3739, так званого «Закону про локалізацію» Це вже призвело до входу на український ринок великого виробника локомотивів «Alstom», який обіцяє локалізацію виробництва в Україні на рівні 50-70%, а також інших виробників машинобудівної продукції, зокрема такої, яка в Україні раніше взагалі не виготовлялася.
- Розвиток транспортної інфраструктури. Цей фактор посприяв залученню іноземних інвесторів до судно та авіабудування в Україні.
Підсумовуючи викладене, хочу відзначити моє особисте бачення з приводу того що потрібно зробити, щоб українське машинобудування розвивалося та зайняло правильну позицію в економіці держави.
Держава повинна створити ефективну систему безпеки машинобудівної галузі, в основі якої має лежати програма підтримки і стратегічного розвитку українського машинобудування на довгострокову перспективу. Така програма має бути розроблена, враховуючи світову кон’юнктуру на машинобудівну продукцію, а також містити механізми для стимулювання вітчизняних виробників запроваджувати інновації та новітні технології, спрямовані на підвищення конкурентоздатності продукції.
Всі підгалузі машинобудування дуже залежні від вчасного впровадження інновацій. Морально застаріла продукція не буде продаватися. Техніка повинна розроблятися та виготовлятися, рухаючись у ногу з часом
Частка експорту продукції українських виробників у світовому ринку незначна, однак, за створення належних умов, вона зросте і це дозволить країні зробити впевнений крок в бік економічної незалежності.
Відійти від перекосу переважно сировинного експорту, змінити обличчя української промисловості на більш прогресивне та вагоме, дати поштовх розвитку власному машинобудуванню – такими мають бути державні плани і реальні дії.
Тоді машинобудування стане справжнім українським проривом і основою розвитку суміжних галузей.