Чому українці їдуть або Національний економічний прагматизм заради збереження трудового та інвестиційного потенціалу

Чому українці їдуть або Національний економічний прагматизм заради збереження трудового та інвестиційного потенціалу

На засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради обговорювали з роботодавцями, профспілками та урядовцями збереження та розвиток трудового потенціалу України. Лунало багато дуже невеселих цифр.Минулий рік побив рекорд за кількістю пропозицій для українців від закордонних роботодавців, в порівнянні з 2014 роком кількість вакансій збільшилась майже у чотири рази!

Лише Польща за попередніми розрахунками Союзу підприємців і роботодавців країни бачить необхідність залучити для зростання економіки країни додатково 5 млн. трудових мігрантів.

Польські експерти кажуть, що з цих п'яти - три мільйони складуть українці. Саме стільки запрошень на роботу у 2018 році готова їм видати Польща.

Уявляєте цю цифру? Я, наприклад, бачу, як із мапи України зникають 10 міст із населенням у 300 тисяч чоловік. Тобто, в нас більше нема Херсона, Полтави, Чернігова, Черкас, Житомира, Сум, Хмельницького, Чернівців та ще пари міст. Схоже на сценарій фільму про апокаліпсис. Але, нажаль, це – наше сумне майбутнє, якщо Україну не врятує, як у тому ж фільмі, якійсь «супергерой». І я навіть знаю який саме – Національний (саме так, із великої літери!) економічний прагматизм.

Чому наші люди їдуть? Одні втомилися виживати. Другі - за можливостями: їх приваблюють умови для розвитку і зростання, статус. А треті - тому, що їх бізнес сподобався якомусь можновладцю чи вони вже не бачать сенсу його розвивати у українських економічних реаліях.

Тож сьогодні ми говоримо не лише про міграцію кадрів. Ми говоримо ще й про таке сумне явище, як міграція інвесторів. І саме завдяки цій дуальності процесу наша держава може понести непоправні втрати.

Безумовно, всі заходи, необхідні для збереження трудового потенціалу, які перераховували на засіданні НТСЕР, є дуже важливими. Це й підвищення заробітної плати, і офіційне працевлаштування, і соціальне страхування, і сучасна професійна підготовка. Однак ситуацію не виправити без створення умов для інвестування та ведення бізнесу.

Нам сьогодні часто кажуть, що підтримка вітчизняного виробника – це, мовляв, пострадянський пережиток. Міжнародні організації та більшість розвинених країн офіційно просувають пріоритет вільної торгівлі.

Насправді ж вони, включаючи країни G-20, дуже прагматично ставляться до своїх інтересів. Повірте, там величезний арсенал інструментів захисту та преференцій для власних виробників. Наприклад, локалізація публічних закупівель – серед найчастіше вживаних протекціоністських заходів.

Будете здивовані, але 17 із ТОП-20 протекціоністських країн – це країни G-20. Хоча публічно вони засуджують зростання кількості протекціоністських заходів. Чому ми не в змозі, зберігаючи конкурентне середовище, надати розумну перевагу власному виробнику, як це роблять лідери серед країн-протекціоністів – США, Індія, Саудівська Аравія, Китай?

Невже нашим виробникам завадили б 400 млрд. грн., які зосереджені у сфері державних закупівель? Маємо не купувати французькі гелікоптери, американські тепловози та китайські вишки, а виробляти їх у власній країні!

Захист національного виробника підвищує його конкурентоздатність. А відповідно – збільшує кількість робочих місць та надходжень до бюджету. І це наглядно доводить політика економічного прагматизму розвинених країн світу.

Чому ми ніяк не можемо відійти від сировинного експорту? Бо і тут не обійтися без державного стимулювання та протекціонізму. Умови ведення сировинного та переробного бізнесу мають значно вирізнятися на користь останнього.

Наведу ще один приклад країни-лідера списку світових протекціоністів – Індонезію. Традиційно сировинна країна стимулює переробний експорт. Навіть забороняє експорт необробленого какао, мінералів та руд. Як наслідок, зростає частка обробної промисловості в експорті. Експорт зернових падає на 75%, проте майже вдвічі зростає експорт продуктів з борошна.

Якщо не навчимося стимулювати переробний експорт, будемо, замість того, щоб сіяти пшеницю та переробляти її на борошно, вирощувати на продаж рапс і сою та виснажувати українські чорноземи.

Чому в нас досі нема довготривалої економічної стратегії розвитку власних виробників? Чому в Україні не розуміють, що від питань підтримки інвестицій та розвитку бізнесу залежить зростання нашої економіки, а, відповідно – і збереження трудового потенціалу країни?

Всіх, хто сьогодні їде з України, об'єднує одне - вони їдуть через безнадію, від беззаконня, відсутність перспектив. Та з бажанням дати своїм дітям краще життя.

Тож невже ми не в змозі увімкнути національний економічний прагматизм та зробити свою країну привабливою для власних громадян?!

Підготовлено для НВ

"Коли в світі звучить «Слава Україні!» - це про людський капітал"

Привітав учасників форуму «Людський капітал. Безпека. Відновлення. Євроінтеграція».

20 років ФРУ. Переможемо - відсвяткуємо!

Голова Ради ФРУ Дмитро Олійник: "Дорогі друзі! Вітаю нас всіх із нашою спільною 20 річницею – 20-літтям ФРУ.

Економіка, яка базується на ціні газу у декілька разів вище, ніж у конкурентів, приречена бути неконкурентоздатною

Купівля газу на споті і сильна гривня вбивають експортерів і роблять нашу продукцію неконкурентною на зовнішніх ринках.

Голова Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців «Федерація роботодавців скляної промисловості»

Наша думка

Зростання акцизу на пиво – при чому тут зайнятість

Підвищення акцизного податку на пиво матиме негативні наслідки для галузі Сьогодні в українському парламенті розглядають низку податкових законопроектів і поміж них - законопроекти так званого...