Михайло Соколов,
народний депутат України
Ділові кола нашої держави задаються питанням щодо пливу сучасної практики кримінального правозастосування на економічний розвиток та інвестиційний клімат України. В цьому зв’язку заслуговує на увагу позиція Федерації роботодавців України, зокрема – публікації голови Комітету Федерації Богдана Данилишина «Як захистити роботодавців та бізнес: особливості кримінального правозастосування в Україні» (https://fru.ua/).
У зв’язку з триваючим збройним конфліктом в Україні, законодавство та судова практика дедалі активніше застосовують санкційні механізми щодо осіб, які прямо чи опосередковано співпрацюють з державою-агресором. При цьому виникає правова колізія між необхідністю захисту національних інтересів та забезпеченням стабільності приватно-правових відносин, зокрема — добросовісного бізнесу.
В сучасних умовах правові підстави застосування санкцій визначають Конституція України (ст. 58) - закріплює принцип незворотності дії закону в часі. Цей принцип поширюється і на застосування санкцій; Закон України «Про санкції», зі змінами від 24.05.2022, передбачає можливість стягнення активів у дохід держави як форму обмежувального заходу. Судова практика ВАКС (2022–2023) підтвердила можливість застосування санкцій, якщо дії особи продовжували існувати після внесення змін до законодавства, попри те, що вони розпочались до 24.05.2022.
Однак, в даний час наявні кримінально-правові ризики для бізнесу. Зокрема, до санкційної правозастосовної практики долучено кримінальні норми: ст. 110-2 КК — фінансування сепаратизму; ст. 111-1 ч. 4 КК — колабораційна діяльність; ст. 111-2 КК — пособництво державі-агресору.
Ці статті охоплюють як матеріальну допомогу, так і господарську співпрацю з ворогом, зокрема — через бізнес-активність, сплату податків, передачу ресурсів тощо.
Важливо ідентифікувати ризики для добросовісного бізнесу щоб забезпечити іх безпечну діяльність.
Добросовісні компанії можуть бути втягнуті в санкційні або кримінальні процеси через: наявність історичних ділових відносин з підсанкційними особами; спільне ведення бізнесу з компаніями з «російським слідом»; придбання активів, які колись належали резидентам РФ або пов’язаним особам.
З метою мінімізації ризиків доцільно в першу чергу провести внутрішній аудит та комплаєнс-практики: проведення ретроспективного due diligence (останні 5–7 років); виявлення зв’язків з підсанкційними особами, відмежування діяльності; моніторинг змін у законодавстві та практиці ВАКС/ВАКУ/ККС ВС.
Важливо забезпечити фінансову прозорість компаній через усунення ризикових контрагентів, заміна на безпечних; внутрішні комплаєнс-процедури щодо погодження фінансових операцій; використання юридичних висновків та інституційного захисту.
Не менш важливими є публічна та інституційна взаємодія, зокрема - вступ до «Клубу білого бізнесу»; участь у профільних асоціаціях (ACC, EBA, СУП); публічна позиція щодо лояльності до держави, активна GR-стратегія; залучення посольств (для компаній з іноземним капіталом).
Санкційна політика України є важливим інструментом оборони, проте вона має застосовуватись з урахуванням правової визначеності та презумпції добросовісності. Бізнесу слід посилити внутрішній аудит, комунікації з державою та громадськістю, а також мінімізувати ризики шляхом проактивних дій і публічної прозорості.
