Верховна Рада України ратифікувала Угоду про вільну торгівлю між Україною та Турецькою Республікою. Ще у 2022 році Федерація роботодавців України підготувала комплексне дослідження, яке засвідчило суттєві ризики для української промисловості у разі лібералізації торгівлі без належних механізмів захисту національного виробника.
Що показало дослідження ФРУ
У дослідженні «Оцінка перспектив укладання Угоди про вільну торгівлю між Україною та Турецькою Республікою» експерти дійшли висновку, що умови майбутньої угоди є непаритетними для України.
Уже тоді вони відзначали, що структура двосторонньої торгівлі складається не на користь української економіки: Туреччина експортує до України переважно продукцію з високою доданою вартістю, тоді як український експорт дедалі більше концентрується на сировині та продукції первинної переробки.
Дослідження також наголошувало, що конкурентоспроможність турецьких виробників є результатом багаторічної державної промислової політики. Туреччина активно використовує інструменти підтримки виробництва та експорту, розвиває індустріальні парки, спеціальні економічні зони та інвестиційні стимули, одночасно зберігаючи високий рівень захисту власного внутрішнього ринку. Зокрема, середня ставка ввізного мита в Туреччині більш ніж удвічі перевищує українську, а щодо аграрної продукції сягає понад 42%.
Прогнози підтвердилися
Одним із ключових висновків дослідження був прогноз, що після лібералізації імпорт із Туреччини зростатиме швидше, ніж український експорт, а негативне сальдо двосторонньої торгівлі поглиблюватиметься. Автори також наголошували, що Україна потребує винятків із режиму лібералізації та тривалих перехідних періодів для розвитку власної переробної промисловості й виробництва продукції з високою доданою вартістю.
Подальший розвиток двосторонньої торгівлі значною мірою підтвердив ці прогнози. У 2023–2024 роках від'ємне сальдо торгівлі товарами з Туреччиною стабільно перевищувало 2 млрд доларів США. Попри зростання українського експорту у 2025 році, основу поставок до Туреччини й надалі становлять чорні метали, залізна руда, зернові та інша сировинна продукція, тоді як Туреччина продовжує експортувати в Україну широкий спектр готової промислової продукції та товарів із високою доданою вартістю.
Які ризики несе ратифікована Угода
«Під найбільшим ризиком легка промисловість. Окрім неї — виробництво транспортних засобів, цементу, добрив, будівельних матеріалів, ліфтів, електрообладнання, дорожнього обладнання, господарських товарів та ін. Підписання угоди коштуватиме нам зниження ВВП на 1,5% у середньостроковій перспективі», — прогнозує заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.
По більшості товарів Україна знижує мито до нуля, тоді як Туреччина по більшості товарних позицій лише частково зменшує ввізні мита, зберігаючи при цьому неспівставно вищий рівень митного захисту. Наприклад, мита на продукцію української агропереробки сягають 38,5% на мед, 58,5% — на фруктові соки, 135% — на цукор, 180% — на молоко і молочні продукти та навіть 225% — на м'ясо свиней і великої рогатої худоби. Крім того, Туреччина зберегла право на експортні субсидії для промислових товарів.
Що пропонує Федерація
Розуміючи можливі наслідки набрання чинності Угодою, минулого тижня Федерація роботодавців України провела робочу зустріч за участю понад 50 підприємств із різних галузей промисловості. Учасники напрацювали комплекс компенсаторних заходів, які держава могла б запровадити для підтримки українських виробників та мінімізації негативного впливу від лібералізації торгівлі.
Найближчим часом Федерація сформує та офіційно подасть Уряду України й Міністерству економіки пропозиції щодо таких механізмів підтримки.
«Якщо держава відкриває ринок, вона одночасно має запропонувати ефективні інструменти підтримки національної промисловості, щоб українські підприємства могли конкурувати на рівних», — наголошують у Федерації роботодавців України.
Дякуємо народному депутату Дмитру Кисилевському та всім народним депутатам, які не підтримали ратифікацію Угоди. Їхня позиція ґрунтувалася на необхідності захисту національного виробника, збереження робочих місць, розвитку української переробної промисловості та забезпечення справедливих і взаємовигідних умов міжнародної торгівлі. Саме такі підходи відповідають довгостроковим економічним інтересам України та створюють передумови для розвитку виробництва з високою доданою вартістю, а не закріплення сировинної моделі економіки.
