20
Грудень

За останні 300 років жодна країна світу не стала успішною без власної промисловості, науки та нових технологій

Автор  Руслан Іллічов, 20.12.2018

У Національній академії наук України спільно з членами Президії Академії, Міністром соціальної політики Андрієм Ревою, Уповноваженим ВР з прав людини Людмилою Денісовою та іншими колегами обговорювали Національну доповідь «Українське суспільство в міграційному вимірі».

Вкотре змушені констатувати сумні речі. На жаль, наші люди їдуть із країни і на сьогодні, за оцінками авторів дослідження, одночасно за кордоном знаходяться біля 3 млн. мігрантів. Україна потрапила до першої десятки країн світу, таких як Філіппіни, Бангладеш чи Пакистан, які є лідерами з трудової міграції. На жаль, серед чинників, які спричиняють трудову міграцію,

все більшу вагу мають невпевненість у майбутньому та дискомфорт життя у власній країні, бажання більшої соціальної захищеності, кращої освіти та медицини. І, якщо параметри основних показників розвитку економіки в Україні у довгостроковій перспективі стабілізуються на рівні 2016-2017 рр. (тобто суттєво не покращаться), перехід тимчасової зовнішньої трудової міграції у безповоротню форму посилиться та масштаби виїзду за кордон зростуть. І цифра 3 млн. дуже швидко перетвориться на 4 млн.

Розуміємо, що насправді причини такої ситуації дуже прості та закономірні. І на цьому Федерація роботодавців акцентувала увагу в Плані модернізації України, який ми презентували Уряду ще в 2015 році. За існуючої економічної моделі, сировинної та низькопродуктивної, Україна завжди буде програвати конкурентну боротьбу за розум та робочі руки своїх громадян, яких не можна буде втримати лише патріотичними лозунгами. Не може країна, яка стабільно знижує частку переробної промисловості в ВВП та котрий рік поспіль має в ТОП 10 експортних товарів кукурудзу, соєві боби, пшеницю та залізну руду, а імпортує електроніку, автомобілі, обладнання та іншу продукцію з високою доданою вартістю, платити конкуренті в світовому вимірі заробітні плати. За останні 300 років жодна аграрна країна світу не стала успішною без власної промисловості, науки та нових технологій.

У 2015 році в Плані Модернізації наш авторський колектив чітко окреслив два сценарії можливого економічного розвитку України. Песимістичний – в 3 відсотки зростання, та оптимістичний в 5-7 відсотків зростання. Ми дали чіткі рецепти, як досягти успіху. Це – нова індустріалізація, реалізація масштабних інфраструктурних проектів з обов'язковою локалізацією виробництва всередині країни, переорієнтація внутрішніх публічних закупівель на власного виробника, доступні кредитні ресурси та Банк розвитку, ефективна ЕКА, впровадження інструментів індустріальних парків, експортних переробних та вільних зон. Тобто, тих стимулів якими сьогодні активно користуються наші сусіди.

Але, вже третій рік ми, як країна, робимо все навпаки: купляємо іноземні тепловози та турбіни, позбавляємо майже 3000 висококваліфікованих людей роботи, віддавши контракт на виробництво вертольотів за кордон. Беремо кредити та купляємо імпортні автобуси та тролейбуси для наших міст, стимулюємо виробництво дорожньої техніки та високі зарплати в Туреччині та Китаї, віддаючи контракти на будівництво доріг. При цьому радісно рапортуємо про економію державних коштів. Грошима українських державних банків підтримуємо білоруський імпорт, два роки всупереч прийнятому закону зволікаємо з впровадженням ЕКА, не можемо знайти політичну волю для прийняття законопроекту «Купуй українське» та законопроектів «Промислового пакету реформ», який розробив наш соратник, Голова комітету промисловості ВРУ Віктор Галасюк.

У той час, як наші колеги в Туреччині сьогодні мають вже 350 індустріальних парків та будуть нові масштабні програми підтримки промисловості, а Голова Польської Агенції інвестицій презентує старт впровадження нового закону Про польську інвестиційну зону.
Тому зростання трудової міграції з України – це логічний наслідок бездіяльності та політики деіндустріалізації власної економіки. І насправді в нас практично немає часу та стрімко спливають можливості щодо зміни економічної парадигми. Бо головна рухома сила будь якого економічного зростання та розвитку промисловості - це люди, кваліфіковані робочі кадри та фахівці, яких ми можемо остаточно втратити. В Маніфесті роботодавців ми маємо чітке бачення як виправити ситуацію, та сподіваємося, що, поєднавши зусилля всіх небайдужих, зможемо виправити ситуацію на краще.