12
Жовтень

Як Україні скористатися "перевагами" відставання

Автор  Власюк Володимир, 12.10.2017

У світовій економічній науці так багато напрацювань, що кожна раціональна думка чи дія неодмінно знайде підтвердження своєї слушності в якійсь уже існуючій теорії. І це закономірно, оскільки всі великі економічні теорії так чи інакше були результатами талановитих спостережень чи реакцією на процеси, які вже розгорталися в економічному бутті.

Наприклад, Адам Сміт розпізнав невидиму руку ринку, що регулює економічну поведінку суб'єктів і через конкуренцію веде до прогресу. Джон Кейнс розробив універсальні заходи державного втручання, або контрциклічної політики, щоб протидіяти цій руці, коли вона веде до кризи, чи то пак до катастрофи, як це сталося у 30-х роках минулого століття. Неокласики (Фрідріх фон Гайєк, Мілтон Фрідман...) у потрібний час заперечили Кейнсу, відзначивши, що надмірне державне втручання знижує ефективність розміщення ресурсів, призводить до хронічних дефіцитів бюджету та зростання інфляції, проти якої "арсенал" Кейнса все-таки обмежений.

Звісно, все це спрощення вельми великих теорій, яке, однак, свідчить про слушність кожної з них, залежно від того, в якій конкретній ситуації їх "витягують" чи до них апелюють. Тому професійні економісти остерігаються шаблонного навішування ярликів типу "кейнсіанець" чи "фрідманівець", а натомість концентруються на аналізі фактів, аби зрозуміти, які з уже напрацьованих інструментів треба застосувати в конкретних обставинах для "лікування" тієї чи іншої ситуації. Інколи в процесі такого пошуку економісти знаходять і пропонують політикам нові методи чи, швидше, їх комбінації, що дають несподівано ефективний результат саме для цього об'єкту. Тоді їхня спільна праця народжує чергову історію успіху.

Україна вочевидь зачекалася на власну успішну історію. Як і Світ — на появу України у сформованому і обов'язково привабливому образі. Вона все ще перебуває на роздоріжжі, без ясних цілей та пріоритетів, втілених у скоординовану дію суспільних інститутів. Можна говорити, що головна проблема України — в її політиках. Нехай так, але це не скасовує завдання українських економістів, які мають робити свою справу, а саме — запропонувати рішення для конкретних і унікальних умов України. Інакше кажучи, знайти те, що підходить нам зараз, керуючись здоровим глуздом і не переймаючись узгодженням цього зі світовими рецептами "порятунку" та домінуючими поглядами міжнародних інституцій з економічного розвитку.

Був би успіх, а пояснення знайдеться. Великі реформатори діяли, швидше, інтуїтивно, але всіх їх вели великі цілі й наміри. Україна може і повинна ставити перед собою масштабні й високі завдання, наприклад потрапити у групу найзаможніших і найтехнологічніших країн світу. Але рішення цих завдань прийде лише з середини самої України, оскільки багато сил і мотивів, які діють в Україні, незрозумілі для стороннього ока, а головне — самі ці рішення потребують високої пасіонарності, яку неможливо принести із-зовні.

Відставання

Наразі дистанція, що відділяє економіку України від економік її сусідів, величезна і все ще продовжує зростати. На 2016 р. ВВП України, за паритетом купівельної спроможності, був у кілька разів нижчий від ВВП Туреччини й Польщі.

186462

У 2016 р. приріст ВВП України в постійних цінах становив усього 1,5%, що нижче від темпів зростання тих-таки Польщі (3,1%), Туреччини (3,3%) чи Словаччини (3,4%). У поточному році, за офіційним прогнозом, в Україні очікується, знову ж таки, 1,8% збільшення ВВП, а ось по ЄС — близько 3% від їхньої незрівнянно вищої порівняльної бази.

Упродовж 2000—2016 рр. середньорічне зростання економіки України становило 2,3% і було забезпечене циклом високої кон'юнктури на сировину, зокрема рудну та металургійну продукцію у 2000—2008 рр. Коли цей цикл скінчився, для нашої моноструктурної економіки настав провал, і впродовж 2009—2016 рр. у середньому темпи зростання вже були негативними — мінус 2,4%. І, що важливо й показово, ситуацію не врятувало сільське господарство, середні темпи приросту якого у 2009—2016 рр. становили 5%, а частка у ВВП України сягнула рекордних 12,5%.

Інша ситуація спостерігалась у групі сусідніх країн. Ці країни стійко тримаються у тренді зростання завдяки їхній диверсифікованій промисловій структурі, яка на сьогодні й забезпечує їм відповідні показники зростання. Крім того, ця диверсифікована структура здатна пропонувати добре оплачувані робочі місця, залучаючи робітників з інших країн. Лише Польща, де, як і в Україні, природний приріст населення негативний, упродовж найближчих п'яти років потребуватиме близько 5 млн трудових іммігрантів. Звісно, в першу чергу вона розраховує на Україну. І не безпідставно, оскільки контрпропозиції для своїх громадян Україна наразі не має.

186463

Існують відносно прості й водночас важливі економіко-соціальні закономірності. Наприклад: країна, в якої спостерігається відтік чи зменшення трудових ресурсів, не може розраховувати на тривале і стале зростання. Або інша: у країн із низьким рівнем доходів домінує низькотехнологічна промисловість, із середнім — середньотехнологічна, а в розвинених країн із високим рівнем доходів — відповідно, високотехнологічна.

Отже, врятувати Україну від геоекономічного вакууму може лише розвиток, причому негайний, диверсифікованої та високотехнологічної промисловості, насамперед обробної. Інакше — геополітична поразка, про яку останнім часом так нахабно пишуть недружні аналітики як на схід від нас, так і на захід.

Конструкція економіки надолуження

Але чи є вихід із такої надскладної ситуації, в якій перебуває Україна? Переконаний, що він є, і його, як не дивно, потрібно шукати, зокрема, і в нашому поточному відставанні. Адже воно діалектично несе в собі можливість надолуження, як наступного, що йде за відставанням, етапу. Таке надолуження здійснили в різні часи різні країни світу. Зокрема пост-маршаллівські держави Західної Європи у 50-х, 60-х роках минулого століття, Південна Корея в 1965—1980рр., Польща в 1993—2000 рр., Китай — 2000—2007 рр., Туреччина — 2000—2007 рр., Сінгапур — 1965—1980 рр., Бразилія — в 1993—2008рр.

Країни різні, але спільне в їхньому успіху — те, що всі вони досягли покращення технологічності структури матеріального виробництва як основи подальшого стійкого зростання. Змінили на користь диверсифікованої переробної (чи, що те ж саме, обробної) промисловості при зменшенні частки сільського господарства. Тобто всі вони пройшли фазу структурного економічного розвитку, яка й забезпечила тривале і стале зростання економіки.

Отже, те саме має здійснити й Україна, застосувавши концентровану політику структурного оновлення промисловості, яка б, зокрема, радикально підвищила її спроможність до глибокої переробки місцевої сировини. Важливо зазначити, що ряд вище перелічених країн, наприклад Корея, Туреччина чи Китай, не мали у своїй історії того періоду індустріальної слави, який мала Україна. Тобто перед власним індустріальним переходом у них за плечима не було досвіду виробництва літаків, ракет або енергетичного обладнання, який був і є в України. Але вони надолужили з позицій, що поступалися українським, як мінімум, за критерієм технологічної підготовленості робітників та індустріального досвіду. Тому тут в України вимальовується така собі умовна перевага, що свідчить про наявність людського капіталу, здатного під час такого переходу відразу розвинути високотехнологічну промислову структуру.

Диференційний аналіз можливостей у відставанні

Тепер поглянемо на низку важливих і цікавих обставин, що їх породжує нинішній стан економічного відставання.

1. Економіка України як цілісна система, зокрема її виробнича сфера, абсолютно не насичена технологіями, котрі вже успішно працюють у світі. Відповідно, якщо застосувати ці технології для глибокої переробки нашої сировини, додана вартість, створена в Україні, зростатиме в рази. Тобто йдеться про запозичення технологій із-зовні як унікальну можливість сучасного глобального світу. Нижче подано приклади розгортання доданої вартості через запровадження деяких сучасних переробних технологій.

186464

Ці технології вже працюють по той бік кордонів із Польщею чи Туреччиною. То чому вони не можуть працювати в нас?

Технологічне запозичення змінить структуру матеріального виробництва України, зробивши його диверсифікованим і менш залежним від сировинних цінових циклів. Воно потребує кваліфікованої праці, тому автоматично пропонуватиме високооплачувані робочі місця.

Ще один аспект продуктивності залучення переробних технологій для України полягає в тому, що на вироблену продукцію існує високий і стійкий попит на зовнішніх ринках. Тобто ми значно наростимо експорт продукції з вищою доданою вартістю, а це саме те, що потрібно за поточних обставин. Від експорту зароблять корпорації і домогосподарства, отримавши змогу накопичити ресурси для подальших інвестицій та активізації внутрішнього попиту. Цим запускається цикл динамічного розвитку, який закінчується лише тоді, коли відбувається насичення товарної пропозиції й вичерпується потенціал нарощення присутності на зовнішніх ринках.

2. Але поточне відставання України робить цей простір дуже широким. Сьогодні Україна майже не помітна на міжнародних ринках споживчих товарів чи продукції проміжного споживання з високою доданою вартістю. Виняток становлять усе ті ж зернові, олія, металопрокат, які радо закуповуються, оскільки є важливим фактором продукування доданої вартості з цієї сировини в країнах-імпортерах.

А ось потенційної групи товарів із конкурентними перевагами організації виробництва в Україні на зовнішніх ринках взагалі немає, бо виробляється вона в невеликих масштабах або не випускається взагалі. Про групу товарів із порівняльними конкурентними перевагами виробництва в Україні (comparative advantage factors) варто говорити в окремій статті. А тут лише зазначимо: ця група для України така велика, що годі шукати аналогів в інших країнах.

Частка України у світовому імпорті в 2016 р. становить лише 0,2%. Та ж Польща й Туреччина займають по 1,2%. Але найцікавіше для нас — це мізерність нашої присутності в зовнішньому імпорті країн ЄС: лише 0,8%. Останнє означає, що українські підприємства можуть у рази нарощувати експорт, не переступаючи червоної лінії присутності на ринку, за якою настає реакція місцевих виробників. На відміну, скажімо, від китайських корпорацій, що вже позначені червоним кольором.

3. Нарешті, свої переваги має необхідність оновлення базової соціально-економічної інфраструктури. Вона ще так-сяк виконує свої функції, однак застаріла фізично й морально. Інвестиційна заборгованість перед цією інфраструктурою, виміряна як обсяг коштів, необхідних на заміщення об'єктів, котрі відпрацювали свій нормативний ресурс, учетверо перевищує річний номінальний ВВП країни в 93 млрд дол. США у 2016 р.

186483

Важливо зробити одне принципове уточнення. Наявна інфраструктура має не просто оновлюватись, а реконструюватися під потреби нової промислової структури. Тобто потрібно будувати дороги і створювати резерв енергетичних потужностей насамперед у регіонах, у яких вигідно організовувати ті ж таки підприємства з переробки різної сировини.

Де це робити? Наприклад, уздовж Дніпра, і ми не помилимося! До Дніпра прилягають території, що продукують сільськогосподарську сировину, залізну, уранову та інші руди, ті ж металеві напівфабрикати. Області, через які тече Дніпро, — Чернігівська, Київська, Черкаська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, — виробляють 34% всього українського зерна. Вздовж нього вже є людські ресурси й індустріальна інфраструктура, а сама річка — це неоціненний логістичний елемент для транспортування продукції до споживачів.

Отже, інфраструктурне відставання визначає величезні обсяги внутрішнього замовлення на інвестиційну продукцію, більшість якої виробляється в Україні.

Точка реконструкції економіки

Таким чином, в одному місці і в один час в Україні збіглася низка факторів, які програмують індустріальну структурну трансформацію. Вони одночасно її імперативно вимагають і забезпечують ресурсами. Цю позицію можна назвати точкою реконструкції економіки. Правильно стартуючи з цієї точки, всі успішні країни досягають випереджальних темпів економічного зростання. Інакше кажучи, здійснюють економічне надолуження, що виводить їх чи максимально наближає до групи розвинених країн за продуктивністю праці та рівнем доходів населення.

Розвинені ж країни не можуть перебувати в такому інтенсивному русі, оскільки вони вже зробили цей перехід, наситивши свою економіку технологіями, інфраструктурою та здійснивши "дозволену" експортну експансію. Їхній подальший розвиток обумовлений, швидше, технологічними проривами, що зобов'язує їх бути на передовому рубежі науково-технічних розробок. Це визначає їхню модель поведінки стосовно розвитку інфраструктури з досліджень та впроваджень і спорудження того структурного бар'єру, який окреслює їхні виняткові можливості в науково-технічному прогресі й відділяє від групи країн, що розвиваються.

Україна має ставити завдання подолати і цей бар'єр, однак слід розуміти, що для виконання такого завдання потрібно здійснити економічне надолуження, скориставшись описаними перевагами відставання. Це щось на кшталт ступеня ракети, який повинен вивести корабель на певний рівень орбіти.

Факти економічної історії свідчать, що саме країни, котрі перебували у стані економічної реконструкції, досягали найвищих темпів зростання. Тому ми абсолютно виправдано можемо сподіватися, мінімум, на 7, а то й 10% середньорічного зростання протягом п'ятнадцяти і більше років у процесі такої реконструкції.

186484

Навіть не варто акцентувати на тому, що такому завданню мають бути підпорядковані вся державна система і все суспільство. Ціна дуже висока, і приз занадто дорогий. На популізмі, цинізмі, позерстві й решті схожих "підходів" цього не зробиш. Тому це високе завдання здатне вичистити той політикум, який цього не розуміє.

Необхідний блок політики

Щоб скористатися наявними обставинами, їх насамперед потрібно побачити, а це ми вже спробували зробити й запропонували відповідний інструментарій політики надолуження, що має стимулювати структурну трансформацію матеріального виробництва в Україні.

В основі такої трансформації залишаються принципи ринкової економіки, зокрема енергія підприємництва. Приватні корпорації та підприємці є важливими агентами змін, незалежно від країни їх походження. Тому треба мотивувати їхні інвестиційні настрої. Таке мотивування неможливе без базових економічних свобод, як-то: захищена власність, низькі адміністративні бар'єри вступу в бізнес, рівне поле гри для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Тому цей блок реформ абсолютно необхідний.

Однак для України, де корпоративне та підприємницьке середовище поки що слабке, цього недостатньо. Українські приватні підприємства не оперують тим масштабом людських і фінансових ресурсів, а також знань та навиків, яких потребує побудова високотехнологічної промислової структури. Тому хтось має заповнити ці прогалини. Зокрема, залучити в Україну прямі іноземні інвестиції, що приносять сучасні технології та практики управління бізнесом. А цього ніхто, крім держави, вочевидь не зробить, та й історично в аналогічних ситуаціях не робив.

Отже, держава повинна стати найактивнішим агентом змін структури матеріального виробництва в Україні. Її обов'язок — заповнити прогалини, пов'язані з дефіцитом стартових ресурсів, знань, орієнтирів, координацією, а також внутрішніми і зовнішніми комунікаціями. Все це передбачає блок дуже проактивної і практичної політики економічного надолуження. Пунктів цієї політики не так уже й багато. Ось основні з них.

1. Зниження вартості грошей в Україні та сприяння накопиченню капіталу корпораціями і домогосподарствами. В умовах нашої економіки існує дуже багато проектних можливостей із високою ставкою внутрішньої дохідності, яких немає в розвинених країнах. Це, знову ж таки, перевага відставання. Тому фінансова політика зниження облікової ставки для умов України буде значно ефективнішою, ніж для зрілих економік.

2. Зміна фіскальної політики, а саме — рішуче збільшення видатків на базову інфраструктуру коштом як публічних фінансів, так і державних корпорацій, що відповідають за інфраструктуру. Це здешевить вартість приватних інвестицій, посилить потенціал економічного розвитку і в умовах України принесе економічне зростання. Одночасно треба підвищити шанси вітчизняних виробників скористатися можливостями внутрішніх закупівель, вирівнявши ті асиметрії, що виникають із нерівних умов доступу до фінансів чи технологій. Тоді можна бути впевненим у компенсації цих суспільних видатків майбутніми податками від зростання виробництва в нових секторах.

3. Оприлюднення індикативних (прогнозних) планів економічного розвитку на коротко- і середньострокову перспективу (3—5 років) і пояснення суті цих планів суспільству. Йдеться не про архаїзм доведення обсягів виробництва чогось і комусь, а про очікувані макроекономічні показники та видатки на економічну діяльність (держзамовлення). Це внесе елемент передбачуваності, такий необхідний для планування інвестицій приватним сектором.

4. Збільшення видатків на розвиток на регіональному рівні, зокрема на ту ж інфраструктуру. Координація центральних планів із планами місцевих громад і вимога професійної розробки відповідних реальних планів розвитку в регіонах. Те, що розроблене зараз, має зазвичай формальний характер.

5. Проведення професійного технологічного аудиту, який реально покаже, в яких напрямах Україна може здійснити власні прориви чи утримуватись на передових позиціях у науково-технічних розробках. Ці напрями мають бути підтримані через розподіл ризиків у їх фінансуванні між державою та венчурними інвесторами, а також підготовкою студентів відповідних спеціальностей.

6. Здійснення зовнішніх комунікацій із міжнародними корпораціями з приводу організації ними випуску в Україні продукції, яка має ознаки порівняльних конкурентних переваг виробництва в нас. Надання їм індивідуальної підтримки та стимулів. Така активність має бути масштабною і підготовленою, а не епізодичною і формальною, як це було досі. Тобто треба знати, з якими корпораціями і в яких країнах говорити. Це нескладно визначити експертно. Наведені пункти 1—3 цьому дуже сприятимуть.

7. Одночасно слід змінювати суспільні настрої апатії й відсторонення. Те, що вже відбувається в Україні, досі небачене. Бо Україна за десятки років проходить той шлях розвитку, який інші країни проходили за сотні. Отже, потрібне збільшення ділового контенту в засобах масової інформації, зокрема збільшення повідомлень про успішні історії, критична маса яких дуже швидко зробить свою справу.

Особливістю сучасного світу є миттєве поширення інформації, як сприятливої, так і негативної. Тому інформація про інвестиційні можливості України з вуст авторів історій успіху дуже швидко здійме хвилю здорового ажіотажу й інтересу до України.

Детально політика структурних змін промисловості України ще потребує доопрацювання, однак комплексу вище перелічених заходів уже буде достатньо для критичних зрушень на користь інвестиційного процесу, з якими індустріальна політика країни пов'язана вирішальним чином. Ідеться саме про прямі інвестиції в ті сектори переробної промисловості, які мають порівняльні переваги і поява яких означатиме диверсифікацію та технологічне зростання промислової структури. Інакше кажучи, цей процес можна назвати вертикальним рухом, або захопленням вищих ланцюгів створення доданої вартості.

***

І ще одне. Кожен час пропонує свій набір факторів розвитку. Постійно з'являються вікна можливостей. Але якщо ними вчасно не скористатися, можливості втрачаються. Наприклад, може емігрувати велика частина кращих робітників, чи вичерпатися якийсь природний ресурс, чи інші виробники займуть перспективні ринки. Щоб не втрачати таких можливостей, країни генерували відповідну політику розвитку.

Нинішній час пропонує Україні необхідний набір факторів для швидкого економічного надолуження. Роль держави залишається критично важливою. Вона повинна скоординувати весь процес. У фокусі відповідної політики мають перебувати розвиток факторів виробництва (капіталу і людських ресурсів) та структурні зміни промисловості.

Ця політика має стимулювати прямі інвестиції та підприємництво. На цьому шляху допустимий протекціонізм стосовно окремих галузей, насамперед — машинобудування, зокрема через обмеження імпорту чи преференції у внутрішніх тендерах. Залучати потрібно відразу найновіші технології. Витрати держави на економічний розвиток у таких випадках — неминучі, але вони сторицею окупляться майбутніми доходами, які генеруватиме переробна промисловість.

Політика структурної трансформації промисловості програмує появу десятків тисяч малих і середніх підприємств. Тому це шлях громадянського суспільства, шлях середнього класу. Якщо йти цим шляхом, то вже за 10—15 років молодше покоління українців житиме в оновленій країні з високим рівнем доходів та диверсифікованою і відкритою промисловою структурою, що технологічно інтегрована у виробничі процеси Промисловості 4.0. І ставитиме перед собою вже нові завдання постіндустріального розвитку. Але робити це треба спільно, тут і зараз.