18
Вересень

WOW-ЕФЕКТ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Автор  Олена Колеснікова, 18.09.2019

Нещодавно Рада директорів WorldSkills International – асоціації, котра ініціює проведення масштабних змагань учнів закладів професійної освіти в 74 країнах світу, – затвердила Федерацію роботодавців України як організацію, що представлятиме нашу країну в цьому конкурсі. Також набуло чинності положення, яке регулює проведення цього змагання на всеукраїнському рівні.

Про перспективи конкурсу, престижність робітничих професій у суспільстві, зв'язок між закладами освіти і представниками бізнесу, вектори профорієнтаційної роботи та кар'єрні маршрути ми поспілкувалися з головою Галузевої ради Федерації металургів України Оленою КОЛЕСНІКОВОЮ.

Вона переконана, що WorldSkills – один із потужних заходів, які можуть докорінно змінити уявлення про профтехосвіту. І, як кажуть, починати робити це треба було ще вчора: Олена Колеснікова наголошує, що вже зараз виробництво відчуває дефіцит кваліфікованих кадрів, зокрема – за технічними напрямами, а в заклади професійної освіти йдуть лише близько 20 відсотків випускників шкіл. Та й вищу школу важко назвати панацеєю: за словами експерта, у 2019 році під час вступної кампанії найбільше заяв абітурієнти подали на спеціальність «Право» – понад 69 тисяч, у той же час на «Металургії» бажає навчатися... всього 491 особа.

– Молоді люди обирають майбутню професію, передусім зважаючи на її престижність у суспільстві (часто – занадто перебільшену), а не на попит на ринку праці, – констатує голова Галузевої ради Федерації металургів України. – Але не все так однозначно. Нещодавно до нас звернулися журналісти одного з телеканалів із запитанням: чи працюють на робітничих посадах на підприємствах гірничо-металургійного комплексу люди, які отримали диплом юриста чи економіста? Ми зробили запит і виявилося, що таких людей – сотні. І це – лише в одній галузі. Виходить, що людина витрачає п'ять років свого життя на навчання, держава – кошти на її освіту. А за перенавчання найчастіше платить бізнес. Власне, він фінансує освіту такої людини двічі – спочатку сплативши податки, на які й утримуються заклади освіти, а потім – оплативши перенавчання потенційного працівника, бо його кваліфікація не відповідає потребам реального виробництва.

З іншого боку, людина в юному віці часто не може зробити виважений вибір свого професійного майбутнього. А ми – держава і бізнес – ще не створили ефективного інструментарію для цього. Йдеться про масштабну та якісну професійну орієнтацію молоді.

Суспільство має відчути wow-ефект від професійної освіти, яка нині є набагато сучаснішою і технологічнішою, ніж це було ще нещодавно.

Потрібно показувати, що профтех – це сучасно, це «вау». Треба розворушити і соціум, і навіть політиків. Суспільство має відчути wow-ефект від професійної освіти, яка нині є набагато сучаснішою і технологічнішою, ніж це було ще нещодавно. І це питання є актуальним не лише для нашої країни, а й для багатьох провідних держав світу. Щоб досягнути цього ефекту (точніше сказати – і цього також), у багатьох країнах проходять масштабні змагання WorldSkills – своєрідні «олімпійські ігри» для учнів закладів професійно-технічної освіти, молодих кваліфікованих робітників. Сучасну молодь захоплюють масштаб і видовищність – ми переконалися в цьому під час проведення минулого WorldSkills Ukraine («Освіта України» писала про перебіг цього змагання у №47 від 3 грудня 2018 року). Федерація роботодавців, відповідно до рішення Ради директорів WorldSkills International, представлятиме в цьому конкурсі Україну. В жовтні-листопаді ми плануємо провести регіональні відбори конкурсу, а основний етап – національне змагання – організувати у травні 2020 року. Працюємо над тим, аби до фінального етапу залучити більше дітей – 300–350, розширити спектр компетенцій. Це – наші «наполеонівські» плани. Міжнародна група компаній «Метінвест» планує підтримувати конкурс як один із основних спонсорів.

– Масштабність і видовищність, вочевидь, не є єдиною сильною стороною цього змагання...

– Так, звісно – конкурс забезпечує безпосередній зв'язок між закладами освіти, місцевою владою і представниками бізнесу. І упродовж підготовки до конкурсу, і безпосередньо під час проведення люди знайомляться, спілкуються. Партнери допомагають із сучасним обладнанням, на якому працюють конкурсанти. Заклади освіти і підприємства можуть побачити один одного, домовитися про співпрацю – наприклад, щодо постачання навчального обладнання, організації практичних занять учнів тощо. Ми сподіваємося, що WorldSkills ставатиме все потужнішим майданчиком активізації співпраці конкретних закладів і представників виробництва. До того ж така масштабна взаємодія дає старт обговоренням освітніх і професійних стандартів, що також є дуже важливим для галузі.

– Повернімося до питання профорієнтації – наскільки воно є актуальним для працедавців?

– Почну з головного: нині нам усім дуже бракує якісної всеукраїнської шкільної стратегії профорієнтації. Запитання, на яке в нас немає відповіді (і ми сподіваємося, що знайти її нам допоможе держава): з якого віку найраціональніше використовувати інструменти профорієнтації? У Німеччині, наприклад, це роблять із п'ятого класу. І нині лунають думки – чи не запізно?

Потрібно вивчити, які інструменти найефективніше працюють у світі. Якщо цього не зробимо, то в нас ніколи не припиниться «боротьба» за дитину між професійною, фаховою передвищою і вищою освітою. І це – неправильно, адже елементи системи мають конкурувати на одному рівні, а не всі між собою. На Заході популярною є модель, коли після шкільної освіти людина отримує професійну освіту, кілька років працює, за цей час усвідомлює, що їй потрібно від системи вищої освіти (і чи потрібна саме їй вона взагалі), і лише потім починає її здобувати. А в нас відповідні сфери конкурують між собою, хоча мали б доповнювати одна одну.

Важливо визначити, що ми розуміємо під профорієнтацією, які заходи може втілювати держава, які – роботодавці, що повинні робити навчальні заклади. Ці ролі мають бути однаково зрозумілими для всіх. Треба вирішити, чи варто зробити ставку на онлайн-тестування або, скажімо, на представлення професій у школах роботодавцями. Варто унормувати підходи – виписати, скільки разів на рік чи навіть на місяць треба проводити певну роботу.

Я вважаю, що система освіти має пропонувати певний «кар'єрний маршрут», як у бізнесі. Якщо хороша, якісна система освіти «накладеться» на можливості людини та її бажання, то на ринку праці така людина буде затребуваною й успішною – а хіба не це має бути результатом якісної освіти?

У металургії є «гучні» підприємства – наприклад, ArcelorMittal, «Метінвест», «Інтерпайп», Ferrexpo. Це – великі компанії, які пропонують працівникам зарплати на рівні європейських, але у школах про це майже не знають. Багато дітей орієнтуються на здобуття освіти та подальшу працю за кордоном. Сьогодні за розміром заробітних плат ми конкуруємо з Польщею, мінімальна середня зарплата на підприємствах галузі становить 800 доларів. А майстри нині отримують 1,5 тисячі доларів майже на всіх підприємствах гірничо-¬металургійного комплексу.

– Але якщо багато учнів не знатимуть на належному рівні природничих дисциплін (а часто – просто їх лякатимуться), то профорієнтаційна робота у цьому напрямі навряд чи буде ефективною...

– Так, і це – велика проблема. Ми розуміємо, що треба підвищувати рівень опанування фізики, як і бажання дітей вивчати цей предмет. Для нас як представників промислових підприємств це – один із пріоритетів, а також – хімія та математика.

Зрозуміло, що не в кожному регіоні є більш-менш сучасні лабораторії, де можна проводити навчання та дослідження. Що можна зробити, щоб діти не боялися обирати фізику на ЗНО? Одним із визначальних факторів є сучасні підручники і навчальні матеріали, використання інтернет-ресурсів. Нині разом з Міністерством освіти і науки ми працюємо над проектом створення сучасного інтерактивного підручника, з онлайн¬тестуваннями, можливістю зробити лабораторну роботу в електронному форматі тощо.

Спільно з Малою академією наук опікуємося відкриттям STEM-лабораторій у трьох регіонах країни – вони працюватимуть у Маріуполі, Запоріжжі та Кривому Розі. Лабораторію у Маріуполі плануємо запустити до кінця цього року. Йдеться не тільки про закупівлю обладнання, а і про відповідну підготовку приміщення, завдяки чому буде забезпечено максимальну відкритість лабораторій для представників усіх закладів.

– Ви сказали, що система освіти має пропонувати певний «кар'єрний маршрут» – як це працює в бізнесі?

– Бізнес росте, коли впроваджує нові технології, оновлює обладнання і підходи до роботи. Ми зрозуміли, що потрібно «вирощувати» людей, показувати, куди вони мають рухатися, чого навчатися і що вони, зрештою, отримають. Працівнику, який починає робочий шлях на підприємстві, залежно від його теперішньої спеціалізації та кваліфікації, пропонують «кар'єрний маршрут». Він, зокрема, може складатися із п'яти «зупинок»: аби дійти до другої, треба отримати визначені компетентності, певну кваліфікацію. Враховуючи те, що навчання відбуватиметься одночасно з роботою, це триватиме, скажімо, шість місяців. А після цього – умови досягнення третьої зупинки і так далі. І на кожній зупинці підвищується заробітна плата. Наприклад, якщо ти «заходиш» на посаду із зарплатою 12 тисяч гривень, то через півтора-два роки вона може зрости до 44 тисяч – звісно, за умови вдалого проходження «зупинок». Така прозора схема дає змогу людині чітко зрозуміти, що потрібно робити і для чого.

Варто згадати і про якість освіти, яку здобувають працівники. Як ми навчаємо в себе на підприємствах? Є вхідний контроль: людина складає умовний екзамен, і за його результатами ми бачимо, що щось вона уміє, а щось – ні. Навчатимемо її якраз того, чого вона робити не вміє. Після завершення навчання працівник має підтвердити, що він уже може виконувати необхідну роботу, і – якісно. Якщо ні – ми не видаватимемо йому документ про те, що він результативно завершив навчання. Зауважу: якщо порівняти відсоток тих, хто не зміг завершити навчання у закладах державної і комунальної власності, і тих, хто не зміг цього зробити в бізнесі, результати будуть вражаючими.

До речі, «кар'єрний маршрут» передбачає отримання не тільки hard skills, а й soft skills. Коли ми розробили такий цілісний підхід, то зрозуміли, що це і є навчанням упродовж усього життя. Нині керівники заводів є досить молодими людьми, і всі вони пройшли свій кар'єрний маршрут.

Єдиний нюанс: те, про що я розповідаю, стосується великого промислового бізнесу. На превеликий жаль, у країні працює не так багато виробництв, які можуть похвалитися таким підходом. У малому й середньому бізнесі справи складніші, зокрема через те, що їм важко будувати довгострокові перспективи розвитку.
Резюмуючи, можна сказати, що такі професійні маршрути дають змогу людині спрогнозувати, чи зможе вона в цій галузі чи на цьому підприємстві зробити кар'єру, чи ні.

– Які ідеї цього підходу можна впровадити на законодавчому рівні?

– Ми будемо боротися, щоб у майбутньому законі «Про професійну освіту» було більше ліберальних підходів, щоб він був гнучкішим. Але наголошу: ми – за контроль якості, адже для нас важливо, випуск¬ники з якою кваліфікацією прийдуть на робочі місця. Упевнені, зокрема, що правила вступу можуть бути різними для людей, які навчатимуться за державним і приватним замовленням. Наприклад, заводу треба навчити кілька працівників вузької професії, але зробити це саме зараз і в закладі, який має відповідну ліцензію і хорошу матеріально-технічну базу. Чи буде логічним чекати початку вступної кампанії та заповнення навчальної групи, якщо потреба є саме сьогодні і є можливість оплатити відповідне навчання? Будь-яка система має працювати оптимально.

Також ми боремося за присвоєння часткової кваліфікації. Адже коли всі випускники отримують один і той самий розряд, але всі вони працюють по-різному – це неправильно. Якщо хтось учився на третій розряд і водночас не може його підтвердити, то він має отримати другий. Роботодавець може взяти навіть працівника першого розряду – тож чи обов'язково йому вчитися далі? Він якийсь час матиме можливість попрацювати, а потім, за необхідності, довчитися чи підтвердити підвищення своєї кваліфікації, яке отримав на виробництві.

Спілкувався Максим Короденко,
№37 від 16 вересня 2019 року.
Газета «Освіта України»