05
Грудень

Головне - це організація процесу

Автор  Володимир Цибульський, 05.12.2018

Ми перебували посеред величезного заводу «SKF Україна», коли Володимир Цибульський (генеральний директор публічного акціонерного товариства «SKF Україна») розсміявся, побачивши мою реакцію на зображення кола, яке збільшене в 10 000 разів.

«Ідеального кола не існує, проте ми цього прагнемо», - сказав він, пояснюючи, чому в такому великому масштабі круглесенький підшипник більше нагадує потріпаний ромб.

Невдовзі ми завершили півгодинну екскурсію цехами підприємства та завітали до кабінету Володимира Івановича. Його робоче місце має дуже стриманий вигляд: звичайні меблі, колекція книг та відзнак, комп’ютер, великий монітор і маленька Ейфелева вежа…

Директор одягнутий по-діловому: синій в клітинку піджак, чорні штани та жилетка, біла сорочка. Сидячи за столом, схрестивши руки на грудях, він нагадує хрещеного батька і, можливо, так і є, проте у бізнесі, у законному бізнесі.

Володимир Цибульський працює на підприємстві з перших днів його роботи та пройшов шлях від майстра Державного підшипникового заводу № 28  до генерального директора компанії «SKF Україна».

Окрім цього, він очолює Волинське обласне об'єднання організацій роботодавців та займає передові позиції у Федерації роботодавців України.

Його освіченість, соціальна відповідальність та аполітичність заслуговують на повагу. Нема жодних сумнівів у тому, що Володимир Іванович надзвичайно бажаний співрозмовник, і в інтерв’ю, яке було записано 13 листопада 2018 року, я постараюся максимально розкрити грані його непересічної особистості…

"Нам вдалося вижити, оскільки ми змогли зацікавити стратегічного інвестора"

(На фото: зображення кола, яке збільшене в 10 тисяч разів)

– Напевно, не існує алгоритму, дотримання якого може зробити вас успішним бізнесменом та керівником. Особисто ви розпочали свій шлях до генерального директора компанії з позиції майстра. Розкажіть, будь ласка, як відбувалася ця трансформація? Як робітник став головним на заводі?

– Я розпочинав майстром цеху нестандартного обладнання (який виробляв продукцію для розбудови заводу) у червні 1977 року (на той час це був «Державний підшипниковий завод № 28», його будівництво розпочалося у 1976-му).

В 1979 році мене призначили начальником цього цеху (він був наймолодшим начальником цеху на виробництві у Волинській області (26 років)). У 1981 році ми розпочали виробництво підшипників, з кожним роком нарощуючи потужності. Нашими споживачами були найбільші автомобільні та тракторні заводи Радянського Союзу.

В 1989-му я обійняв посаду заступника генерального директора з виробництва. Пізніше став його першим заступником та директором з маркетингу… 

У 1997 році нашим заводом зацікавилися шведський «SKF» та американська компанія «Timken» (щоб привабити світові компанії, керівництво заводу підготувало детальний бізнес-план, залучило портфельного інвестора, швейцарський банк Pictet, а всі управлінці розпочали вивчати англійську мову «з нуля»). Вони конкурували за право придбати акції підприємства (працівники володіли 53-ма % акцій компанії, державна частка становила 28 %,  решта належала іншим юридичним особам).

У листопаді 1997-го «SKF» викупила акції у працівників, ще й на дуже чесних умовах (Володимир Цибульський зазначає, що працівники отримували за свої акції в середньому по 2 500 доларів (кожен)). 15 січня 1998 року  «SKF» виграла конкурс та придбала державний пакет акцій. У підсумку вони заволоділи 82 %(сьогодні «SKF» має 100 % акцій).

– З якими найбільшими труднощами зіштовхнулося підприємство в перші роки незалежності України? Наскільки я розумію, то головною проблемою стали ринки збуту, оскільки з розвалом СРСР вони зникли?

– Так. Це була проблема усіх підшипникових заводів в Україні. Частина з них розвалилися, але нам вдалося вижити, оскільки ми змогли зацікавити стратегічного інвестора, який не лише придбав наше підприємство, але й надав технології, знання та ринки збуту. Завдяки групі «SKF» сьогодні ми експортуємо 96 % продукції до країн Європейського Союзу, США, Японії тощо.

(На фото: запаковані підшипники)

– Коли ви зрозуміли, що заводу необхідні іноземні інвестиції?

– Відразу у 1991 році! Ми почали випускати буклети, користуватися послугами рекламних європейських компаній… Нам було складно, оскільки економіка держави перебувала у дуже поганому стані. Проте у 1997му відбулося покращення, і інвестор прийшов! Насправді мені здається, що саме в той час в Україну зайшло найбільше міжнародних компаній.

– Наскільки кардинально змінився підшипниковий завод з приходом іноземного капіталу?

– Він змінився повністю! Обсяги виробництва і продажів зросли в 33 рази, якщо порівнювати з 1997 роком. Окрім цього, кардинально виросла і заробітна плата…

– Яка середня заробітна плата на підприємстві?

– Одна з найвищих в області: 14 500 гривень.

"Інженери мого покоління нічим не поступаються нашим колегам в Німеччині, Швеції та інших країнах"

– Коли ми оглядали потужності заводу, ви неодноразово вживали фразу «daily management». Будь ласка, розкажіть про цю модель управління та про те, як ви особисто керуєте цією великою компанією в Україні?

– З 2006 року в групі компаній «SKF» було запроваджено «LEAN PRODUCTION», що означає «ощадливе виробництво». Важливо, що йдеться не лише про економію. Головне – це організація процесу.

Ви бачили, що в цехах розміщені дошки, на яких працівники записують «виклики», вони ж їх і обговорюють та думають, як на ці «виклики» відповісти. Якщо на їхньому рівні це зробити не вдається, питання переходить до начальника цеху. Якщо він не в змозі його вирішити – до начальника виробництва. Якщо й там неможливо вирішити і питання потребує інвестицій, то «виклик» виноситься на рівень генерального директора та ради директорів…

Щотижня у нас проводиться «weekly meeting» (щотижнева нарада), на якій збирається близько 40 осіб (керівництво, менеджери, начальники цехів). Я завжди самотужки формую порядок денний, і тому ми, зазвичай, розпочинаємо з  обговорення загальноукраїнських питань і того, як ті чи інші моменти можуть впливати на нас. Далі  переходимо до міжнародних подій та аналізуємо ціни на нафту, іноземні курси валюти, їхні співвідношення між собою. Потім сідаємо за внутрішні питання і обговорюємо «виклики», які дійшли до найвищого рівня.

(Володимир Цибульський зазначив, що постійний моніторинг світових тенденцій, зокрема аналіз ціни на нафту, дозволяє йому прогнозувати вартість підшипників. Розповідаючи про це та демонструючи свій тижневий графік на моніторі, він додає, що деякі його зустрічі заплановані вже на 2019-й рік).

– Ваші знання та вміння успішно керувати великою компанією, ваш управлінський хист та здатність завжди тримати руку «на пульсі» – це наслідок того величезного досвіду, який ви здобували з 77- року, ще за радянських часів? Чи це вплив елітної освіти?

– Все разом! Працюючи на заводі, я паралельно закінчив Вищу школу політології і соціології у Києві. Там я отримав надзвичайно хороші знання в контексті розуміння проблем працівників, вміння знайти індивідуальний підхід до всіх.

Окрім цього, в 1990 році я навчався в США, в 1993му – в  Лондонській школі бізнесу, в 1996 році – школа менеджменту та маркетингу Університету Сорбонна (Париж, Франція).

Проте найбільше мені допомогли знання, які я отримав в групі «SKF». В цій компанії необхідно навчатися щодня, це принципово! У нас постійно проводяться різноманітні тренінги, вебінари… Також є змога регулярно спілкуватися з колегами з інших країн (група компаній «SKF» має 103 заводи у 28 країнах світу), що дозволяє пізнавати різні культури та черпати досвід.

Але не можна казати, що у нас не було знань до того, як прийшов інвестор. Технічна база, яка була закладена у радянському союзі, краща, ніж та, яку дають елітні вищі навчальні заклади сьогодні. Інженери мого покоління нічим не поступаються нашим колегам в Німеччині, Швеції та інших країнах…

– Ви кажете, що у радянські часи готували хороших фахівців технічної галузі («дуже хороших», додає Володимир Іванович). Наскільки складно зараз знайти кваліфікованих робітників, майстрів, інженерів і так далі?

– Хороше питання. І воно проблемне… Професійно-технічна освіта випускає слабких і дуже часто недисциплінованих робітників. Тому ми перенавчаємо самотужки. Якщо говорити про інженерні кадри, то проблема колосальна! Наша обов’язкова вимога – знання англійської мови. Без цього ми не можемо відправити спеціаліста на навчання, він не може брати участь у міжнародних нарадах, веб-конференціях і так далі. Тобто він не може розвиватися!

Загалом, якщо говорити в контексті інженерних знань, то з 15-20 випускників можна вибрати 1-го. На щастя, в останні 7-8 років нам вдалося знайти хороших інженерів, які чудово знають нашу технологію та вже добре оволоділи англійською.

– Продовжуючи тему: як ви турбуєтеся про своїх працівників? Наскільки важливо для керівника піклуватися про працівника?

– Надзвичайно важливо! В 2011 році авторитетне журі, в складі якого були представники Європейської комісії, визнало нас найкращою компанією в Україні в контексті соціальної політики та створення рівних можливостей для всіх.

Окрім цього, я вважаю, що ми маємо найкращий соціальний пакет в області. Мова про 100 % медичне страхування для всіх працівників, надання безвідсоткових позик для купівлі житла (станом на сьогодні було видано 63 позики), ми маємо власний медичний центр (який працює 24/7), хорошу їдальню (компанія частково оплачує харчування своїх робітників; окрім цього, в цехах розташовані кавові автомати, в яких ціна на каву менша удвічі, у порівнянні з тим, що ми звикли бачити, оскільки і тут компанія заплатила за своїх робітників), відшкодовуємо 90 % вартості санаторно-курортного лікування, оплачуємо відпочинок дітей працівників в таборах, відвідування басейну, тренажерної зали, проводимо тімбілдінг…

(«Для чого їхати у Польщу, якщо такий соціальний пакет дають у нас?» – зазначить моя колега Валентина Мельник. «Наші не їдуть», – впевнено та з посмішкою відповість Володимир Цибульський).

– Що, особисто для вас, означає поняття соціально відповідального бізнесу?

– В концепції нашої компанії відповідальність поділено на 4 напрямки: за бізнес, перед працівниками, за збереження довкілля та перед місцевою громадою. Бізнес може розвиватися лише у сприятливому середовищі. Воно відсутнє там, де люди бідують та мають величезні проблеми. У суспільстві повинна бути гармонія, якої можна досягти, якщо бізнес допомагатиме своїми соціально відповідальними діями.

Звісно, що для ефективної роботи необхідно зважати на специфіку нашого часу. Зокрема, ми маємо два соціальних проекти, які ведемо з 2014-го року, коли з’явилися перші родини, які втратили рідних у зоні АТО. Перш за все, ми піклуємося про дітей загиблих.

(На момент запису інтерв’ю в Луцьку було 28 дітей, які залишилися без батька через війну на Сході України. Володимир Цибульський розповідає, що їхня компанія допомагає «зібрати» дітей до школи, купуючи все необхідне. «Також ми організовуємо день Святого Миколая, даруємо планшети, велосипеди, туристичні поїздки. Цього року для дітей більше 7 років буде організовано 3-денну екскурсію у Варшаву, а для молодших – поїздка до Львова», – підкреслив бізнесмен).

"Ми не шукаємо ніяких стосунків із владою"

– Ми говорили про історію вашого підприємства, і ви зазначили, що в кінці 90-х був, ймовірно, найкращий час для залучення іноземного капіталу в Україну. Сьогодні ми можемо почути чимало розмов про те, що іноземний бізнес готовий і зараз заходити та вкладати свої кошти в нашу економіку. Як ви вважаєте, наскільки реально сприятливий інвестиційний клімат в Україні?

– Я не розділяю думку, яку ви озвучили: інвестори не готові сюди йти. Найголовніша причина – невпевненість у тому, що ніхто не зможе претендувати на їхні корпоративні права. Вони не вірять в українське судочинство та його справедливість.

Окрім цього, я назву війну на Сході та відсутність належного забезпечення правопорядку всередині країни. Також інвесторів відлякує нестабільність українського законодавства, оскільки в нас можуть змінювати прийняті раніше рішення, які були визначальними для інвесторів.

– Що ви думаєте про інвестиційні перспективи Луцька та Волині? Які сфери можуть успішно розвиватися та мають шанс залучити іноземний капітал?

– З точки зору промисловості, то Луцьк непогано розвинутий і, на мою думку, інвестори можуть заходити лише в існуючі підприємства. Я вважаю, що в Луцьку є чудові можливості для розвитку туристичного бізнесу, за умови правильного підходу та створення відповідної інфраструктури, але це завдання для місцевої влади. Ні я, ні керівники інших підприємств цього робити не будуть.

– Якщо говорити про владу, то в українських реаліях бізнесу часто доводиться тісно з нею комунікувати. Як ви налагоджуєте ці стосунки? Чи потрібні вони вам?

– Ми не шукаємо ніяких стосунків із владою. Ми прозоро працюємо в рамках законодавства і не потребуємо  спеціальних домовленостей. Але для того, щоб захищати свої інтереси та лобіювати прийняття законів, які необхідні для створення бізнес-клімату, ми використовуємо такий інструмент як Федерація роботодавців України (Володимир Цибульський обіймає посаду заступника голови Федерації роботодавців України і відповідає за податкову та митну політику).

– До вас дослухаються?

– Дослухаються. Наприклад, система автоматичного відшкодування ПДВ – це результат роботи Федерації.

– Окрім цього, ви голова Волинського обласного об'єднання організацій роботодавців. Які головні завдання у цієї організації?

– З одного боку – не допускати втручання держави у роботу бізнесу. З іншого –це протидія недобросовісним роботодавцям, які шукають можливості для того, щоб обійти закон, практикують неофіційне працевлаштування. Ми з цим боремося, оскільки на ринку повинна бути чесна конкуренція.  

Окрім цього, ми захищаємо чесних бізнесменів у випадках, коли до них є неправомірні вимоги з боку Державної фіскальної служби чи правоохоронних органів.

– Як ви вважаєте, чи можна навчитися бути бізнесменом?

– (Рішуче) Це нереально! В нас в Україні є така категорія, як фізична особа-підприємець. Багато з цих людей не здатні працювати з елементарною документацією та взагалі не володіють знаннями для ведення цього маленького бізнесу. Загалом навчитися можна, але тільки, якщо є талант.

– Що ви порадите людям, які намагаються розвиватися у сфері бізнесу та управління?

– Я б не радив віддавати данину моді та слідувати прикладу Джеффа Безоса чи Ілона Маска. Будьте скромнішими та здобудьте для початку базові економічні знання…

Насправді я б хотів поговорити про інше. Ваше видання популярне серед власників бізнесу та керівників, тому скористаюся нагодою та спробую донести своє бачення щодо ймовірної економічної кризи. Не факт, що вона буде нищівною, проте загроза існує. Чому?  У 2008 році світова криза розпочалася з обвалу виробництва автомобільної техніки. Через популістську позицію президента США Дональда Трампа, який розв’язав торгівельні війни з ЄС та Китаєм вже розпочалися негативні тенденції в автомобільній галузі. У вересні-жовтні в країнах Європи продаж автомобілів впав на 25 % і це падіння продовжується…  

Сьогодні (13 листопада) я отримав останній моніторинг (Володимир Іванович показує документацію на своєму комп’ютері та демонструє статистичні дані, які він постійно аналізує) і бачу, що погіршився прогноз зростання глобального ВВП на 2019 рік.  В світових масштабах прогнозували 3,9 %, а тепер вже – 3,6 %. Думаю, прогноз буде погіршуватися і надалі. Темпи росту падають у багатьох країнах, в тому числі у провідних, таких як США та Китай, які є локомотивами світової економіки.  

Для нас ми прогнозуємо гіршу ситуацію, бо, я впевнений, падіння виробництва автомобільної техніки триватиме до вересня-жовтня 2019 року. Ми це враховуємо та коригуємо наші виробничі та бізнес-плани на 2019 рік. Проте наше підприємство хоче використати ситуацію, яка складається, як можливість у 2019-2020 роках для інвестування у майбутнє. І потім, коли автомобільна галузь почне відновлюватися,  ми «зустрінемо» її з новою продукцією.

"В молодості я займався спортом і був хорошим боксером"

– Наостанок задам вам декілька буденних запитань. Яка ваша улюблена книга?

– (Посміхається) Найулюбленіша – «Три товариші» Еріха Марії Ремарка. Загалом я дуже люблю класику: Антона Чехова (Володимир Іванович підкреслює, що коли з’являються якісь виклики, він читає будь-який твір, написаний Чеховим: «Нарис, п’єса – будь-що від Чехова, і ти стабілізуєш свій психологічний стан"), Льва Толстого.

Інколи читаю історичну літературу. Мій старший брат – вчений-історик, тому я завжди готовий до розмови з ним. Окрім цього, я завжди вивчаю спеціалізовану літературу та читаю книги англійською мовою, щоб покращувати свій словниковий запас.

– Ви читаєте щодня?

– Так.

– Яка вам подобається музика?

– Моя улюблена група – «ABBA». Для мене – це музика всіх часів та народів(посміхається). Слухаю «The Beatles» і Святослава Вакарчука, знаю дуже багато його пісень. Люблю Волинський народний хор! Ми часто залучаємо їх для виступів на різних заходах, які організовуємо.

– У вас є улюблена спортивна команда?

– Так. Я майже 59 років вболіваю за київське «Динамо»! Обов’язково відвідую їхні матчі на стадіоні, коли буваю у Києві. Не зважаючи ні на що, в мене завжди була одна-єдина улюблена команда.

– Така відданість заслуговує на повагу! Ви вживаєте алкоголь?

– Ні, дуже рідко і дуже мало.

– Не палите?

– Ні. В молодості я займався спортом і був хорошим боксером (посміхається). В 1973 році ставав призером на чемпіонаті Прикарпатського військового округу. Я займався довго і серйозно. Мій тренер був чемпіоном СРСР!

– Маєте домашніх улюбленців?

– Ні.

– Любите рибалити?

– Ні.

– Полювати?

– Ні, ніколи цього не робив.

– Ви бували у багатьох країнах. Де вам сподобалося найбільше?

– (Задумується) Хороше питання! На думку відразу приходить маленький готель в маленькому альпійському селі в Австрії. Там дуже спокійне та повільне і стале життя. Окрім цього, мені дуже подобається Швеція, оскільки там дуже хороше соціальне забезпечення людей. Особливо гарно на островах, дуже затишно та гостинно (Володимир Цибульський за своє життя побував у 50 з «хвостиком» країнах).

Пидготовлено інформаційним агентством Конкурент